4

Про полювання на чайку Ріві розповіла, поки Яфін готував свій напій. Сидячи на черговій лавці в оранжереї. Готував він його дивним способом. Накришив прямо на лавці зібрані листочки. Дрібно так накришив. Потім заштовхав все в металеву флягу з невідомим вмістом і став тримати її між долонями, явно впливаючи силою. Що відбувалося з вмістом фляги, Ріві не бачила, але пряний запах, що пробивався крізь нещільно закриту кришку, почала відчувати майже відразу. Пахло дуже смачно, треба зізнатися.

Яфін розповідь вислухав уважно і навіть не став питати, що за символ такий. Мабуть непогано розбирався в ритуалах сусіднього материка і що знав список ознак. І єдине, що його зацікавило — навіщо Ріві в чайку палицею кидалася.

— Дратує, — похмуро зізналася дівчина.

Загалом розповісти свій черговий сон теж довелося. Та Ріві й не збиралася це приховувати. Раптом Яфін щось зрозуміє? Раптом прямо зараз лясне себе по лобі долонею і життєрадісно повідомить, що під одним із килимів у бібліотеці є схожий ритуальний малюнок. А всі вважали його просто прикрасою.

На жаль, тут не зрослось. Але Яфін хоча б пообіцяв допомогти знайти невідомо що у бібліотеці. Можливо, просто з цікавості. Або сподівався, що якщо в це вплутатися, ельф почне снитися і йому.

— До речі, ти попроси наступного разу свого ельфа спробувати тобі щось написати. Раз він зміг зобразити малюнок, а говорити чомусь не виходить, — сказав Яфін, вручаючи свою флягу дівчині.

Ріві кивнула. Відкрила ємність і із задоволенням вдихнула. Пахло не просто приємно, пахло надихаюче.

— Акуратно, настоянка на самогоні з виноградних вичавків, — попередив Яфін. — Міцна.

Ріві здивовано на нього подивилася. Ось чого вона від нього не чекала. У нього благороднішого напою не знайшлося? Або він за допомогою цієї гидоти гріється, ага, після того, як потрапив під дощ.

Відпила Ріві акуратно, але на смак вміст фляги на мерзенну саморобну пакість схожий не був.

— Три ковтки. Потім посидимо трохи та ще три. А після вечері перед сном ще шість вип'єш. Теж три та через час ще три.

Ріві кивнула і випила ще два ковтки.

По тілу майже одразу розлилося тепло і захотілося посміхатися.

Ріві подивилася на Яфіна і повторила його позу — відкинулася на спинку лавки, а руки зчепила за потилицею. І їй чомусь стало дуже спокійно, ніби нарешті зникла напруга, яку вона навіть не помічала. Так вони й сиділи деякий час, витріщаючись у дах оранжереї.

— Все, ще три ковтки, — звелів Яфін, висмикнувши Ріві зі спокою.

Дівчина зітхнула, слухняно відпила і тільки тоді подивилася на нього.

Моргнула і потерла очі, але нічого не змінилося. Навколо тіла Яфіна, як і раніше, танцювали сплетені в дивний візерунок язики полум'я, а голова і зовсім була схожа на смолоскип.

Ріві ще раз моргнула, а потім витягла перед собою руку і потикала керівника пальцем у плече.

— Що? — здивувався він і полум'я колихнулося.

Дивне полум'я, яке не обпалює, хоча Ріві щось відчула. Мов не до людини доторкнулася, а перейшла кордон лісу, що належить комусь.

Довелося потикати пальцем ще раз, щоб переконатися, що не здалося.

— Ріві?

Дівчина зітхнула і подивилась собі під ноги. І майже відразу помітила тонку волосину, що світилася в траві. І її світло дуже нагадувало полум'я Яфіна. Довелося встати з лави, сісти поряд з нею і потикати пальцем ще й у цю волосину.

— Дівоче волосся знайшла? — здивувався Яфін, присівши поряд. — Як ти його роздивилась? Травинка зовсім молода і тоненька, як павутинка.

Ріві подивилася на нього, поклала флягу на лаву, а потім, заради експерименту, торкнулася одночасно травинки і Яфіна. І нічого не сталося. Навіть жодних нових відчуттів не з'явилося. Навіть того відчуття, котре з'являється, якщо доторкнутися до дерева чийогось лісу та господаря цього лісу. Коли розумієш, що ця людина і не людина зовсім, а ліс не ліс, що вони одне ціле, ціле і дивне.

— Не розумію, — сказала Ріві.

Яфін нахилився до неї ближче і тихо спитав:

— Щось сталося?

Ріві чомусь потикала його в щоку. Потім несподівано для себе хихикнула, а потім подивилася на губи. Дуже хотілося перевірити, чи не зміниться відчуття, якщо його поцілувати.

— Так, — сказав Яфін.

І Ріві рішуче цмокнула його в щоку. Промазала, бо він якраз надумав відвернутися. Відчуття правда, нічого нового не дали, ну, крім того, що щока у нього виявилася трохи колюча.

— То… ти обідала? — навіщось спитав Яфін.

Ріві подумала і похитала головою. Світ захитався разом із нею.

— Яка ж ти безтолкова, — втомлено сказав Яфін і рішуче поставив Ріві на ноги. — Пішли, годуватиму тебе.

— Ти світишся, як смолоскип, — видихнула Ріві, вирішивши, що це треба сказати прямо зараз. — І дівоче волосся теж світиться. Прямо як ти. І я маю теорію. Може ти зміг його розсадити, бо сам того, не помітивши, вплинув якимись своїми вродженими талантами… даром, так, даром. Бувають такі особливості, з якими треба народитися. І тоді в тебе і цієї трави просто є щось спільне у вашій магічній сутності. Ось!

Яфін насупився і пробурчав:

— Треба подумати. Хоча один уроджений талант у мене точно є.

— Ось! — чомусь зраділа Ріві. — Тепер пішли мене обідати!

— Що?!

— Мною обідати, — з сумнівом поправилась Ріві, хоча вийшло знову щось не те. — І це не я різну гидоту з винограду з собою ношу!

— Гаразд, давай посидиш тихо на лавці, а я тобі щось швидко принесу. А то щось на тебе воно надто сильно подіяло.

— А раптом мене вкрадуть?

— Хто?

— Чайка, — одразу ж визначилася з цим Ріві.

— Не вкрадуть, я швидко.

— Магістр Яфін, — покликала Ріві, коли була посаджена на лаву і, здається, навіть замаскована від погляду випадкових перехожих.

— Що ще?

— Ти такий гарний чоловік, — сказала Ріві. — Прямо на мій смак. Але все це не через те. Не через те я відразу повелася дивно. Адже дивно, так?