2

Хворіти Ріві ніколи не любила. Тому постаралася не дати застуді жодного шансу.

Покопалася в сумці і знайшла відповідне нагоді зілля. Щедро налила його у гарячий чай. Натерла ноги іншим зіллям і одягла дві пари тонких шкарпеток, шкодуючи про те, що не здогадалася прихопити щось тепліше. Наприклад, купити щось зв'язане із сірої вовни, котре продавала бабуся біля перону «нитки». Зараз би ті страхолюдні шкарпетки були дуже доречними.

Випивши чай, Ріві вирішила йти до кінця, тому закуталася в плед і лягла полежати, і добре прогрітися, а вже потім йти і шукати собі справу. І не помітила, як заснула.

У сон вже звично прийшов незнайомий ельф у хламіді з плющем. Прямо так прийшов, невидимою підлогою, на якій стояла Ріві, і ігноруючи те, що все інше в цьому місці теж невидиме, або його просто немає. Ельф спочатку довго і сумно дивився на дівчину. Потім тяжко зітхнув, дістав прямо з повітря рулон креслярського паперу, розстелив його на невидимій підлозі і почав захоплено щось креслити, повзаючи рачки. І папір не намагався у нього звернутися назад у рулон. Ріві навіть завидно стало. Але заважати ельфу вона не наважилася. Раптом накреслить, що хоче, і нарешті від неї відчепиться. Ну, бувають дива. Навіть ті, у які зовсім не віриться.

А ельф поповзав, потім підвівся, розтягнув своє креслення в руках і завмер. Ріві навіть не одразу зрозуміла, що це він так пропонує їй помилуватись отриманим результатом. Ну, дівчина зробила крок уперед. Потім ще два, а потім виявила, що підійти ближче вже не може, бо скільки б не йшла, залишалася на місці. Довелося зупинитись і спробувати з такої відстані роздивитись, що зобразив ельф.

— Це якийсь ритуальний малюнок, — впевнено сказала Ріві. — Просто дивний.

Ельф кивнув і загадково посміхнувся, а Ріві насупилась.

Малюнок справді був дивний. Ось хто зображує символ п’ятилисту відразу з чотирьох сторін, за його допомогою орієнтуючи весь малюнок у просторі? Нісенітниця ж якась. І чого цим хотіли досягти?

Інші символи теж були Ріві знайомі ще по заняттях вдома. У центрі найбанальніший «камінь короля» — основа для будь-якого учнівського малюнка, основа саме тому, що цей символ, крім того, що притягує та врівноважує, здатний поглинути зайву силу, якщо хтось помилився у розрахунках. Ні, ритуал після цього, звісно, ​​не спрацює. Але й руйнувань через чиюсь помилку не станеться.

Якорями служили стихії, ними ще й зовнішній щит тримався. Внутрішніх щитів чомусь було два, причому вони перетиналися, спліталися променями. А більше нічого цікавого. Банальна заготівля, на яку можна наліпити що прокляття, що виклик духу, що стаціонарний захист. І що повинно було статися, Риві не могла здогадатися при всьому бажанні. Тому що статися могло будь-що. А п’ятилист тільки все плутав і додавав загадковості.

— Я не розумію, — зізналася дівчина. — І не думаю, що хтось зрозуміє, навіть якщо я це все запам'ятаю і зможу правильно зобразити. Адже в ритуалах і звукова складова важлива. І стихії магів. Іноді ще й їхня стать. І навіть тональність голосу. А один лише малюнок…

Ельф похитав головою. Усміхнувся і старанно, але беззвучно щось сказав.

Ріві насупилась.

Ельф повторив.

— Материка? — перепитала дівчина.

Ельф похитав головою і знову повторив.

— Хом'яка? Бурундука? Ватажка? Кабака?

Ельф плеснув себе долонею по лобі, сів і почав робити вигляд, що перевертає сторінки книги. Талано так, Ріві навіть відразу зрозуміла, що воно означає.

— Бібліотека? — спитала вона про всяк випадок.

Ельф радісно закивав, хитнувся і розтанув туманом.

— Сподіваюся, хоча б бібліотека цієї школи, — несхвально пробурчала Ріві. — І що хоча б шукати треба книжки, пов'язані з ритуалами. Інакше шансів я не маю. Та в мене і так їх не багато.

Ельф так і не з'явився, щоб пояснити, що за бібліотека, а потім Ріві прокинулася.

Дощ за вікном встиг скінчитися.

З ніби викрученого одягу, розвішаного по дверях шафи, натекло на підлогу. Аспірантки, певне, не з'являлися. І скільки часу минуло, поки вона спала, Ріві так і не зрозуміла. Але це була дурня, особливо в порівнянні з тим, що битву з застудою вона, судячи з тяжкості в голові і нежиті — програла.

— Потрібно щось дієвіше, — похмуро промовила дівчина. — Не люблю я чайок.