3

Прийнявши рішення, Ріві відразу приступила до його виконання.

Потай приступила, банально втікши через хвірточку. Бо якщо йти через ворота, обов'язково звідкись вибіжать чергові дівчина з клубу, з черговим нарешті написаним планом. А Ріві було поки що не до них. Як тут у чужі плани вчитуватися, якщо голова забита дивними чайками та незнайомими ельфами у хламідах?

І про захист Ріві, звісно ж, не забула. Вона ще й записку хотіла про всяк випадок залишити. Але потім згадала, що Вірта перевертень і, якщо що, знайде слідами.

— Ціпа-ціпа, — похмуро бурмотіла Ріві, не маючи уявлення, як кличуть чайок. Пам'ятається, в одній легенді король птахів просто забирався на високу гору, розкидав руки в сторони і кричав щось на кшталт: летіть до мене, летіть! Тільки от у Ріві цей номер навряд чи пройде. — Ціпа-ціпа.

— Кейя-а-а-а-а, — протяжно відгукнулися десь ліворуч і начебто з боку моря.

Втім, чому б чайці не кричати над морем?

— Іду, йду, — ще похмуріше озвалася Ріві, якій раптом захотілося виламати десь міцну таку гілку, прикинутися мертвою, а коли чайка прилетить викльовувати очі, як шандарахнути їй гілкою по голові. — Цікаво, чайки очі викльовують? — задумливо спитала сама себе Ріві і пішла далі. Чомусь здавалося, що, якщо послухається голосу розуму, що несподівано прокинувся, і повернеться, незнайомий ельф так і продовжить у сни приходити. А навіщо він там потрібний? — Краще б Яфін снився. В одних штанях. Або навіть без штанів. Йому личитеме.

***

Бехтліш Булікара з цікавістю стежив з вершини улюбленого чи то пагорба, чи то не пагорба, за тим, як Ріві кудись бреде. Йшла вона явно подалі від школи і ближче до моря. З того боку, наскільки він встиг переконатися, стрімкий берег дуже вдало спочатку піднімався, а потім опускався такою собі хвилею. І якщо дозволити дівчині спуститися, ніхто навіть не побачить, що з нею там сталося.

І так, Бехтліш, котрому довелося лікувати постраждале обличчя, вирішив більше не вигадувати складних планів, а тим більше не слідувати тим, які вигадувала гадюка, сидячи в улюбленому кріслі і милуючись власним садом. Бехтліш як уявляв цю картину, так одразу хотілося помститися. І він був упевнений, що обов'язково помститься цій хитромудрій особі. Просто згодом. Поки що без неї не обійтися, поки вона сполучна ланка всієї інтриги. Тієї самої інтриги, в якій він мав стати рятівником королівства, підняти рід, отримати нагороду і показати родичам, які вони застиглі в неробстві ідіоти. А якщо зараз прибрати гадюку, то рятувати не буде від чого.

— Буде така мила, без пам'яті, без образ, що її виїдають, щаслива, напевно. Хм, може з нею потім одружитися? Все одно думатимуть, що їй помстилися її союзнички, коли їхній великий похід не вийшов. Обдурила їх дурна жінка своїм частковим пророчим даром. Хм…

Ідея з одруженням Бехтлішу навіть подобалася, і він вирішив її добре обміркувати. Але поки що дівчисько, яке може завадити взагалі всім планам. Знати б ще як, може тоді все було б простіше. Втім, і зараз він нічого ускладнювати не збирався. Зловить, запакує і викине цю дурепу посеред якогось місцевого болота. Десь подалі. Може, навіть в іншому королівстві. А там нехай вибирається як хоче. Якщо не втопиться, родичі її рано чи пізно знайдуть. Мабуть.

Загалом, хороший план, без складнощів і випадковостей.

Ну, Бехтліш так думав. Головне, щоб дівчисько йшло саме туди, куди йому було потрібно. І ні, він не крався слідом. І не дивився на неї, погляд вона могла відчути. Він пішов широким півколом, намагаючись її обігнати та вибрати гарне місце для засідки. А там уже як пощастить. А не пощастить, він почекає іншого нагоди і приготується краще. А то зараз вона гуляти пішла якось зовсім несподівано, а там такі прогулянки можуть стати для неї доброю традицією. Молодше коло взагалі традиції любить.

Чекав Бехтліш досить довго. І з'явилося дівчисько, коли він уже хотів іти. Ця дивна особа десь виламала палицю, йшла, спираючись на неї, ледь не по краю урвища, ризикуючи впасти на пляж унизу. А ще вона чомусь витріщалася то в небо, то на море, то взагалі куди потрапило. І починала бурмотіти загадкове:

— Ціпа-ціпа.

— Курчат вона загубила? — ледве чутно спитав сам у себе Бехтліш, а потім завмер за батогами шипшини.

Почекав, поки Ріві пройде повз, разом зі своїм загадковим «ціпом-ціпом», старанно на неї не дивлячись і орієнтуючись виключно на слух.

А потім безшумно через кущ перестрибнув, розкрутив на руці заморочливе закляття і навіть майже встиг його запустити, як сталося дві речі.

— Кия! — десь за спиною закричала зайво життєрадісна чайка.

А дівчина сіпнулася, від неї дихнуло якоюсь невиразною магією, здається, захисною, і змахнула своєю палицею, цілячись кудись за спину. І її захист через це різко збільшив радіус, зіткнувся з закляттям раніше, ніж воно встигло сформуватися, і вся ця краса приклала Бехтліша так, ніби він примудрився з розмаху налетіти на тарану колоду на ланцюгах. І її саме розкачав якийсь жартівник. А він ще, як виявилося, стояв дуже невдало по відношенню до дівчини. Тому не впав, та хоча б на ту саму шипшину. Зумів би він втекти від якоїсь недоучки невпізнаним, точно зумів би втекти.

Але Бехтлішу не пощастило і замість колючого куща він полетів з урвища на пляж усипаний не таким і дрібним камінням. І вже не бачив з яким здивування Ріві озирнулася, намагаючись збагнути, на що натрапила її палиця. Вона точно відчула якийсь незрозумілий опір замаху.

Втім, Бехтлішу у будь-якому випадку було не до того. Він лежав, щосили намагався не закричати від болю і думав тільки про одне — а чи зуміє він встати після цього польоту? Тому що падіння теж було невдалим, на спину, не встигнувши не те, що згрупуватися, а навіть збагнути, куди саме летить із такою швидкістю.

А ще він раптом зрозумів, що дівчисько з другого кола не таке й дурне, як йому досі здавалося. Перш ніж вийти зі школи, здогадалася поставити захист. А він чомусь не здогадався це зробити, перш ніж намагатися її ловити.