2

Пошуки підозрілої чайки нічого не дали. Хоча компанія сумлінно пройшлася вздовж урвища, а Вірта старанно нюхала каміння. Взагалі складалося враження, що ця підозріла чайка наближалася до берега тільки в одному місці, в тому, де обдарувала Ріві кільцем.

— Це точно щось означає, — сказала перевертень, але що саме означає, придумати так і не змогла.

А варто було їм повернутися, як відразу ж з'явилися чергові бажаючі похвалитися написаними планами. Ріві згадала про дівчину з лушпинням дракона замість теми і поцікавилася, чим вона займається? Виявилося, здебільшого плаче і складає виправдувальні промови перед батьком на випадок, якщо через це лушпиння виженуть зі школи.

— Дурниці які, — буркнула Ріві. — Удобрить квіти і практику їй зарахують. Чому когось мають виганяти через драконяче лушпиння, якщо деякі по шість разів перездають найпростіші предмети?

Дівчата замислилися і чомусь після цього до вечора Ріві так і не потурбували. А вона так здивувалася (навіть у спину ніхто ні разу зі злістю не подивився) що навіть подумала трохи про те, а чи не розповісти клубу про ранкові пробіжки їхнього улюбленого викладача? А раптом вони ще не знають?

Вночі, мабуть, через роздуми про ельфійського принца, Ріві наснилася якась невиразна маячня. З нею намагався заговорити ельф, найнатуральніший, Вані б він точно сподобався. Світловолосий і блакитноокий, з благородним та розумним обличчям. З довгими вухами. І одягнений у дивну хламіду, білу, з плющем, вишитим по коміру, розрізам на боках і низу рукавів. Ріві схожої навіть у жодного королівського радника не бачила, а вони всі як один із дивацтвами, коли справа стосується одягу.

А ельф усе намагався і намагався щось Ріві сказати. А вона його не чула і не чула. Навіть коли він почав кричати. Від розпачу ельф навіть втік зі сну і повернувся з сувоєм. На сувої виявився не менш дивний, ніж сон загалом, набір слів: «Збереження духу, важливе, нащадкам, серце, ключ до розгадки. Бережи себе та хлопчика». Що це все могло означати, Ріві навіть не уявляла. А ельф дивився з таким розпачом, що їй захотілося вибачитись. Але вона не встигла і прокинулася.

Десь недалеко закричала чайка.

Одна із сусідок-аспіранток застуджена сопіла носом.

А за вікном хлюпало і з прочиненої кватирки тягло вогкістю.

І встала Ріві, щоб кватирку закрити. Бо скоро і вона приєднається до застудженої сусідки. Якийсь час бездумно витріщалася на дощ за вікном. А потім так же бездумно дивилася на бовдура, який під цим дощем бігав в одних штанях і з незмінними кам'яними кільцями в руках.

— Може, мені це сниться? — запитала саму себе Ріві.

Поморгала. Ущипнула себе за долоню, а потім цією ж долонею сперлася об раму вікна. Яфін нікуди з пейзажу так і не подівся. Біг собі весело по калюжах. То біг туди, то сюди. І чого йому не вистачає?

— Дурість якась, — несхвально пробурчала Ріві, почуваючи себе дуже дорослою та дуже мудрою. Притулилася до скла чолом і стала несхвально стежити за своїм учителем. — Може, у нього якийсь терміновий експеримент вимагає застудженої людини? І він вирішив жертвувати собою заради науки?

— Кия-кия! — явно підтримала її у цих думках чайка.

Ріві відірвала погляд від Яфіна і з ще більшим несхваленням подивилася на птаха, що чомусь вирішила посидіти на гілці дерева. Ненормальна якась чайка. Напевно та сама, через яку сняться незнайомі ельфи.

— Гаразд, вважатимемо, що це доля, — пробурчала Ріві й рішуче відчинила вікно. — Магістр Яфін! — закричала Ріві настільки життєрадісно, ​​що бідолашний керівник спіткнувся і ледве не полетів носом у найближчу калюжу.

— Вас ще не переселили? — щиро здивувався він.

— А мали? — теж здивувалася Ріві. — Ні, не переселили. А в мене питання дивне.

— Да? — перепитав Яфін і навіть не побіг далі. Натомість почав махати руками, ніби намагався злетіти, але важкі кам'яні кільця не давали.

— Так. Шановний учитель, ви випадково не знаєте, у цій школі за старих часів ельфів не було?

— А демони їх знають, — у тон Ріві відповів шановний учитель. — За старих часів ельфів ельфами ніхто не називав. І люди з сусіднього материка не були такою вже дивиною. Загалом усі ходили туди-сюди. І навіть ваших грандіозних лісів ще не було. І мода на вуха лише розпочиналася.

— Да? — здивувалася Ріві. У людини уві сні вуха були саме такі, як належить благородним першого кола. — Як це тільки починалася?

— Це взагалі була ознака вашої королівської родини, — несхвально промовив Яфін. — Таке собі генетичне відхилення, що сталося через те, що вагітну королеву спробували вбити дуже екзотичним способом. Ти історію взагалі вчила?

Ріві у відповідь шморгнула носом. Історією вона особливо не цікавилася. Це брати дружно марили війнами та воїнами минулого. А вона дівчинка, мусить вона від них відрізнятися, правильно?

— Наскільки я розумію, ваші аристократи за два покоління підігнали свої вуха під королівські стандарти ще й по довжині їх розділили. І якийсь трактат написали. Затяті люди, загалом. А може, просто не хотіли своїм виглядом правителів ображати, мало що? Тобі краще знати.

Ріві знову шморгнула носом. Їй не спадало на думку цікавитись такими речами.

З іншого боку… якщо сон має значення, якщо це черговий привіт, чи то від чайки, чи то від власних здібностей, чи то від поєднання одного з іншим…

— Яфін, а ти не знаєш, якісь принци у нас не пропадали?

Прозвучало досить дивно. А бідний магістр навіть завмер із піднятими руками. Мабуть не зумів миттєво усвідомити, наскільки неосвічена його учениця.

— Боги, Ріві, мені звідки знати? — визначився він з відповіддю. — Я історію вашої королівської родини точно не вивчав. — А потім примружився і підозріло запитав: — Звідки такі дивні запитання?

— Від чайки, — буркливо відповіла Ріві. — Тієї, що кільцями розкидається.

Яфін хихикнув, мабуть згадав якусь чудову місцеву казку про зачарованих принців. І Ріві відчула себе дурепою. Тому тихо зачинила вікно і не стала більше ставити запитань. Тим більше, як пояснити, що сон може мати значення, не згадуючи своїх близьких до телепатії здібностей? Спочатку довелося б розповісти про них. А Ріві це робити чомусь не хотілося, хоча Яфін якраз усе зрозуміє правильно. У цьому дівчина була певна.