Дивні сни, дивна реальність

Розлучившись із курями та їхньою господаркою, Ріві спробувала дійти до своєї кімнати. Навіщо, вона поняття не мала. Швидше за все для того, щоб переконатися, що там немає аспіранток, замкнутись та подумати. Про щось.

Цим планам, на жаль, не судилося збутися. На півдорозі Ріві потішили черговим розписаним за пунктами планом. Начебто навіть тямущим. Ну, більш-менш. Або це Ріві так здалося, бо не було бажання придивлятися.

Потім вона зустріла Вірту з Вітаром і чомусь вирішила поділитися з ними чудовою розповіддю про чайку, її кіготь і кільце, яке було спочатку крихітним, а потім узяло і виросло.

Потім вони дружно це кільце роздивлялись, а подумавши, вирішили показати Яфіну. Бо він розумний.

Загалом, Ріві довелося розповісти дивну історію про чайку ще й йому, хоча й не хотілося чомусь.

— Хм, — глибокодумно промовив керівник аспірантури і підкинув кільце на долоні. — Нагадує якусь казку про зачаровану принцесу. Або принца, - додав, кинувши на Ріві веселий погляд. — А чи не могла ти це кільце десь знайти, забути про нього, а потім до його компанії додати те, що зняла з пальця чайки?

Ріві обурено пирхнула. Вона точно пам'ятала, що перевіряла кишеню на наявність дірок. Як вона могла в такому разі не помітити забуте кільце?

— Перевір, раптом у кишені щось ще знайдеться, — м'яко сказав Вітар.

Ріві пирхнула ще й у його бік, але перевірила. І нічого не знайшла. Навіть жодної хлібної крихти там не завалялося.

— Цікаво, — сказав Яфін.

І вони всією компанією пішли в лабораторію при музеї.

Наступні дві години були витрачені на вивчення кільця за допомогою різноманітних магічних, там і механічних приладів. І в результаті Яфін зробив дивний висновок.

— Знаєш, — сказав задумливо. — Або я нічого не розумію в кристалах, або твоє кільце зробили з такого ось чорного алмазу. Точно не без допомоги магії зробили, тому що я не знаю механічного способу перетворення алмазу на обідок. Або одразу таким ось виростили… хм. Повернемося до нашої школи, покажеш його местресі Алімі, вона в кристалах добре розуміється. Ну і амулетникам обов'язково покажи, вони теж можуть щось зрозуміти. А я природник. І так, якесь дивне тремтіння енергії в цьому кільці є, але демони знають, що воно таке. Може це амулет, що просто розрядився. А може, й не розрядився, просто створений невідомим мені способом, може навіть не в цьому світі. Для чого він потрібен, уявлення не маю, але підозрюю, що краще його не викидати, враховуючи чайку, яка, за описом, поводилася підозріло схоже на дух місця. На Ваніних їжачків схоже.

— О, — сказала Ріві.

— А може, ця чайка якомусь божеству належить, може якомусь забутому через зникнення народу, який у це божество вірив. А тут ти, чайколюбка.

— О, — повторилася Ріві. А що вона ще могла сказати? Ну, не виправдовуватися ж насправді. І навіть його прокляття начебто було ні до чого, нічого поганого Ріві цього типу давно не бажала.

— І знаєш, я на твоєму місці перевірився б на прокляття. Якось занадто часто ти в різні історії влипаєш, — додав Яфін, чим заслужив обурений погляд.

Ріві була впевнена, що частина цих історій відбулася з його вини та вини саме його прокляття. Ну, більшість, точно. А в меншій була винна допитливість, а ніяке не прокляття. У Ріві в сім'ї вистачало фахівців із проклять, як би вони могли не помітити?

Чи помітили і вирішили не хвилювати дівчинку?

Чомусь ця думка не здалася Ріві повною нісенітницею.

***

— Давай пошукаємо чайку, — азартно запропонувала Вірта, коли Яфін пішов, разом із двома врученими йому зошитами з планами. Ріві вирішила, що старанність треба винагороджувати. А якщо він особисто ці зошити поверне власницям разом зі своїм підписом, вони, напевно, порадіють.

Решта представниць клубу захисниць чомусь радувати розписаними за пунктами планами не поспішали. Та, яка обрала тему про лушпиння дракона взагалі не подавала ознак життя. І Ріві іноді здавалося, що вона десь по дорозі встигла втопитися або повіситись, усвідомивши, що при всьому бажанні нічого на практиці зробити не зможе, а ніхто так і не помітив, що вона зникла. Усі були надто зайняті своїми справами. Іноді Ріві навіть хотілося пошукати цю особу. А раптом не знайдеться?

— Ти її біля яйця зустріла? — спитала Вірта.

Ріві кивнула.

— Тоді пішли. Якщо ти комусь знадобишся, знайдуть.

І рішуче потупала до воріт.

Ріві та Вітар переглянулись і поспішили за нею.

***

— Це була не чайка, — впевнено винесла вердикт Вірта, зістрибнувши з плечей Вітара, стоячи на яких вивчала вершину каменю. — Ні, чайки на цей камінь сідали, але досить давно. І поряд із каменем вони не стояли. А ось те інше було і там, і там.

— Інше? — спитала Ріві.

— Не чайка, щось інше. Від тебе теж цим пахло, та я не звернула уваги. А от кільце чомусь не пахне.

— Що інше?

— Не знаю. Не звичайний птах точно. А що? А демони його знають. Якщо так подумати, трохи перевертня нагадує. І сліди присутності духа теж. І магістр Яфін помилився, це не дух місця. Дух тут скоріше, як неспокійний людський… хм… як Брамниця навіть. Старий такий дух, який уже мало не божество, бо справа якась є. Хм…

— Може, дійсно зачарований принц? — з усмішкою спитав Вітар.

— Ага, зачарований і давно померлий принц, — похмуро відповіла Вірта.

— Принц перевертнів, раз щось від перевертня там є, — додала Ріві.

— Принц, який став перевертнем і від горя кинувся з цього яйця головою вниз, — пробурмотіла Вірта. — Загалом, ти врахуй, це справді не чайка. Це щось інше, може, ти випадково якусь магію розбудила. Може, навіть у школі. Розбудила і не помітила.

— А до неї чому ніхто не розбудив? — засумнівався у такій можливості Вітар.

— А тому, що вона ельф, — швидко знайшла відповідь Вірта. — Треба буде запитати, чи не приїжджали до цієї школи ельфи в далекому минулому і чи не траплялося з ними чогось неприємного.