3

На диво Ріві, її повернення нетерпляче чекали. І ні, зовсім не Яфін, який бажає запитати, чи не знайшла вона чогось цікавого в дівочому волосі. І навіть не Вірта, якій хочеться похвалитися черговим побаченням з конопатим і сином старости. І тим більше не усміхнений Новал з майстром Рідом, ця парочка підозріло дружно кудись зникла. Ні, Ріві чекала одна із захисниць Яфіна. Та сама, що обрала собі цікаву тему — спроби змусити курок висидіти більше курчат жіночої статі. Ріві навіть згадала, як цю особу звуть — Рудша, славна онука столичного купця, який колись у молодості ризикнув вкластися в «нитку» і забезпечив свою сім'ю на кілька поколінь уперед. Загалом, Рудші вчитися особливо не треба було, вона і так була завидна наречена. Але її тато цього не розумів і змусив бідолаху піти ще й до старшої школи. Мов мало йому було дуже вчених старших дітей.

Завидна наречена, побачивши, що Ріві входить у ворота, радісно до неї кинулася, жваво нагадавши собаку, що зачекався господаря. Ще вона посміхалася. Так посміхалася, що Ріві згадала баладу про те, як мстива наречена отруїла нареченого і всю його рідню заради помсти за батька та братів. Ага, вона свого нареченого зустрічала так само радісно.

— Щось сталося? — спитала Ріві, коли дівчина добігла до неї і зупинилася, намагаючись віддихатися.

— Я написала план! — з незрозумілою інтонацією заявила ця особа. — А вони не хочуть!

Ріві запідозрила, що написаний план у бідолахи відібрали подруги. Демони їх знають навіщо, може вони вирішили в такий цікавий спосіб ускладнити життя проклятій аспірантці. А тепер, природно, не хочуть віддавати, бо яке ж це ускладнення?

— Хто і що не хоче? — спитала Ріві.

— Вони! Сидіти!

Ріві подивилася на небо. Чомусь дуже захотілося побачити там знайому чайку. З рибою. І щоб вона цю рибу впустила на голову Рудші.

Чайки, на жаль, над школою поки що не літали.

— Докладніше поясни. Бо мало хто в тебе там сидіти не хоче.

— Так кури не хочуть, на яйцях, — обурено промовила дівчина, навіщось округливши очі. — Я їм навіть гнізда зробила, а вони посидять і йдуть. І начебто знеслися ще. І вже всі переплутались. У них обличчя не розрізниш!

— Треба було різнокольоровими фарбами позначити, — задумливо промовила Ріві. — А не хочуть сидіти… це тобі майстер-тваринник потрібен. Або амулет спеціальний. Тваринники в цій школі повинні бути, хтось слину мишей вивчає.

— Слину? — здивовано перепитала Рудша.

— Вона світиться. Миші її замість ліхтариків пристосували.

Обличчя у бідної захисниці Яфіна стало таке, ніби вона тільки зараз здогадалася — аспірантка з сусіднього материка давно й надійно збожеволіла. І може її саме тому звідти виперли.

— А план давай, я подивлюся, чи можна його віддавати магістру Яфіну.

Рудша обережно кивнула, озирнулася і галопом помчала до лави. Назад вона повернулася так само швидко. Зі своїм планом.

Ріві його прочитала, не сходячи з місця. Там читати особливо не було чого. Але особливо Ріві сподобалися виправлення — між двома пунктами дівчині довелося дописати підпункт: «Змусити мерзенних птахів сидіти!».

— Ага, — сказала Ріві. — Яйця ти правильно вирішила посортувати та записати їхні ознаки. А ось два останні пункти вже зайві. Чи ти хочеш дочекатися поки твої курчата виростуть, щоб перевірити бойові будуть півні? Або чи спокійні курки і чи добре несуться?

Рудша мовчки забрала план, витягла з кишені паличку, що пише, і прямо на коліні закреслила зайві пункти. Навіть перепитувати нічого не стала. Мабуть, не особливо любила складності насправді.

— А сидіти? — спитала вона, поплескавши очима.

— Тваринники чи амулети, — нагадала Ріві. — Я тут нічим не допоможу. Я більше по рослинах. Хоча… знаєш, давай на твої гнізда подивимося, бо магістр Яфін може вирішити уточнити…

Ось раптом у нього буде такий веселий настрій? А плескати очима і говорити, що не знає, Ріві не хотілося.

Про курей Рудша мала своєрідне уявлення. І не те, щоб Ріві колись щільно стикалася з цією справою. Але напхати сіна в коробки з-під капелюхів, щось підозріло схоже на нижню частину від невеликої скрині, скриньку з якоюсь печаткою і щось, збите з усього, що потрапило під руку, а потім узяти і всю цю справу засунути під ліжко у власній кімнаті — це треба було ще додуматися. І як бідні сусідки цієї оригіналки не заперечували? Чи вони заперечували, але вона їх зуміла переконати?

У підліжковому просторі в одному з таких оригінальних гнізд сиділа курка.

— Корррр? — погрозливо поцікавилася вона у Ріві, чого їй треба.

— Нічого, — чесно відповіла дівчина. Подивилася на інших курок, які побачивши людей трохи побігали, покричали і затихли по кутках. Потім навіщось принюхалася.

— Правильні гнізда? — похмуро уточнила Рудша.

— Демони їх знають, — відповіла Ріві чесно. — Якщо кури згодні там нестись, мабуть, непогані. Але місце…

— Може на підвіконня поставити? — одразу ж внесла рацпропозицію подружка Рудші.

Ріві здивовано подивилася на неї. Їй що, подобаються шалені кури, що носяться по кімнаті і гадять де попало?

— Я б їх винесла з кімнати, — обережно сказала аспірантка. А то раптом справді подобаються?

— То вони втечуть! — обурено сказала Рудша.

— Переселила б у якесь краще місце, — додала Ріві.

Дівчата переглянулись.

— Ви пошукайте його. І тваринника пошукайте. А краще амулети.

Висловившись, Ріві поспішно пішла з пропахлого курями приміщення, бо дуже хотілося розреготатися. А ці дуринди ж старалися. Недобре вийде.

Посміялася Ріві вже на сходах, просто не могла й надалі стримуватись. А тут за перила можна схопитися. І людей начебто немає.

— Під ліжком, — простогнала вона, витираючи сльози, що виступили від сміху. — Кури під ліжком, це ж треба.

І полізла в кишеню, шукаючи хустинку, а то недобре витирати обличчя долонею, якою спиралася на підлогу під цим самим ліжком. Мало що на тій підлозі погано затерли або просто розмазали.