4

— Ця школа стара та легендарна, — розповідав Яфін, розглядаючи непоказну на вигляд билинку через лупу. Лупа була непроста. То був амулет, через який можна було побачити потоки магії. Тож і травинка, напевно, непроста. — Розумієш, ця школа кілька століть була замкнена. Потім знайшли ключ, школу відкрили і виявили тут кілька несподіваних речей. По-перше, у цій школі збереглися рослини, яких не залишилося більше ніде з тих чи інших причин. По-друге, деякі магічні рослини без нагляду примудрилися схреститися і в результаті вийшло щось дуже цікаве, іноді навіть не тільки з точки зору науки. По-третє, вимерли тут лише немертві та великі тварини у звіринці. А всяка дрібнота на зразок мишок, пацюків та інших бурундучків залишилася, ну, й птахи, звісно ж. І харчувалася ця дрібниця часто магічними, а то й іншосвітовими рослинами, через що деякі особини теж набули несподіваних властивостей. Наприклад, тут є миші, які навчилися виробляти в слині речовину, що світиться. Тож вони у своїх норках роблять собі підсвічування.

— О, — сказала Ріві і глянула на оранжерею новим поглядом. Якось вона не думала, що в оранжереї можуть чекати такі сюрпризи.

— Деякі рослини, на жаль, через їхні властивості довелося знищити. Занадто вони небезпечні. А інші тепер навіть висаджують не лише маги. Наприклад, нічні дзвіночки висаджують уздовж доріжок у садах. Вони, звичайно, ледве світяться, але цього цілком вистачає, щоб бачити, куди треба йти.

— Ага, — сказала Ріві. Треба було щось сказати.

— Тобі це має бути цікаво. Як дані для аналізу, — посміхнувся Яфін. — Можеш порівнювати не лише створене природниками на двох материках, а й те, що сталося без їхньої участі.

— О, — озвалась дівчина. Подивитися на оранжерею з такої точки зору їй на думку теж не спало.

— Ти небагатослівна, — зауважив Яфін, подивився на Ріві і дуже привабливо посміхнувся, хоч бери й милуйся ним, запам'ятовуй, а потім уночі, потай, малюй портрет. — Гаразд. Ось ці травинки, бачиш, ті, що світліше, називаються дівоче волосся. Насправді ці травинки — паразити, які харчуються вростаючи в інші трави. Їх, колись давно, за допомогою магії створив один любитель смачно поїсти. І в цілому, спочатку це була просто спеція, рослина, яка повинна була бути гострішою за перцеві вуха, кисліше щавлю, пахнути яскравіше, ніж зимочуб. А потім з'ясувалося, що й інші корисні властивості воно теж накопичує.

— О, — повторилася дівчина, нарешті з цікавістю дивлячись на непоказну билинку.

— Так, ти правильно зрозуміла. Дуже корисна і потрібна рослина, особливо для лікарів та зельєварів. Але в неї, на жаль, є одна проблема, через яку ніде, окрім цієї оранжереї, її зараз не знайдеш. Вона, як і більшість створених на чистій магії рослин, вироджується, перестає проростати… точніше, вона виродилася і зникла у світі поза цієї легендарною школою. Наново її створити не вдалося, любитель поїсти, чомусь не залишив записів про те, як її створив. Зате тут вона чомусь і досі зростає, причому навчилося проростати навіть крізь кору деяких дерев. І насправді вже з десяток магів б'ються над цією загадкою. Нам необхідно дізнатися, чому воно росте тут і чому знову ж таки вироджується за межами цієї оранжереї. Що тут є таке, чого нема в інших місцях. Від розпачу деякі навіть слину мишей, що світилася, вивчали. І ґрунт до кікх-хей возили, раптом у цьому ґрунті живуть якісь загадкові крихітні істоти, яких немає більше ніде. І потоки вивчали. І нічого, здатного пролити світло на цю загадку, так і не знайшли.

— Ага, — сказала Ріві. — Може, цій траві просто не треба заважати?

— Так, така думка теж була. Поки одного разу не виявилося, що один студент привіз звідси медовицю та висадив її у саду нашої школи. Під відкритим небом висадив. Він збирався дочекатись її цвітіння, зібрати квіти і додати їх потім у традиційний сидр для аромату.

— І що? — зацікавилася Ріві.

— Ну, тієї медовиці зараз там ціла галявина. А ще як на тій галявині, так і навколо неї можна знайти такі травинки, котрі раптом перестала бентежити необхідність рости поза оранжереєю, переживати холод і проростати в незнайомих рослинах. Я за цією медовицею та дівочим волоссям спостерігаю вже багато років. Ні те, ні інше навіть не думає пропадати і вироджуватись. Дівоче волосся там вже навіть на кущах бузку знайти можна, одна дівчина-перевертень… твоя сусідка, до речі, на першому році свого навчання навіть назбирала його та продала парфумеру. Він досі час від часу за нею тиняється і пропонує мішок золота за ще один такий пучок.

Ріві хихикнула і з підозрою подивилася на Яфіна.

— А ви впевнені, що ваш студент не змушував медовицю прижитися якимсь екзотичним способом? — запитала. — Шаманський ритуал для виклику дощу провів. Або закопав під нею накопичувач.

— Ріві, тим студентом був я, — зізнався керівник. — І я, хоч і був тоді не дуже тверезий, добре пам'ятаю, що робив і чого не робив. І впевнений, що не робив нічого особливого. Просто посадив свою медовицю поруч із водозбором, з таким розрахунком, щоб надлишки води, що накопичується цією рослиною, поливали мій кущик. Я тоді був тим ще ледарем.

— Ось! — підвела Ріві палець угору. — Посадив, не став заважати і надав рослинам самим визначатися рости чи не рости. Отже, моя теорія з «просто не треба заважати» має право на життя.

Яфін хмикнув і подивився з несхваленням, а Ріві ще більше захотілося захихотіти.

— Так, аспірантко, це теж зможеш описати у своїй роботі, — сказав він якось надто серйозно.

— Це?

— Так. Свої спроби знайти спільне між цією оранжереєю та нашим шкільним садом. Раптом саме в тебе вийде розгадати загадку. Прославишся.

Ріві подивилася на нього із сумнівом.

— Свіжий погляд, — припечатав Яфін і вручив дівчині лупу. — І перевір вже, що там написали любительки оригінальних тем. Якщо щось осудне, принесеш мені, я схвалю і нехай займаються. А то в них занадто багато вільного часу, раз вистачає на скарги на чайок і жуків, що живуть у трухлявих альтанках. Наступного разу їм на голови весь дах упаде, якщо їх не зайняти.