Легендарна школа

Бехтліш Булікара захоплення від вигляду Першої Школи не відчув. Напевно, тому, що милувався на неї лежачи на мокрій від роси траві. А що йому ще залишалося робити, якщо божевільні аборигени побудували її в низині, біля самого моря, а довкола суцільні висоти, на яких стоячу людину видно просто чудово?

— Цікаво, тут вогнем зверху ніхто не кидався? — спитав він похмуро. — Чи вони мають захист на такий випадок?

Руки в Бехтліша прямо свербіли перевірити, але це, на жаль, було б занадто великою дурістю.

І він навіть не дуже розумів, навіщо сюди приїхав. На думку гадюки, придивитися і щось вирішити. На її думку, це місце було дуже сприятливим для різних нещасних випадків. Від столиці з її надто розумними дізнавачами далеко. Постійно знаходять щось нове і несподіване, незважаючи на десятиліття, що минули з того моменту, як цю школу, замкнену на століття, нарешті змогли відкрити. Тож щось підкинути буде нескладно. Головне вирішити, кому саме підкидати. І бажано підкидати щось таке, щоб злякати і поранити так, щоб лікування затяглося, а потім поменшало спритності. Вбивати Гадюка, як і раніше, не хотіла. На її думку, вбивство могло привернути надто багато непотрібної уваги. А кого лякати чи поранити, вона поки не вирішила. З одного боку, були родичі дівчини з їхньою сімейною завзятістю, з іншого — дуже цінний для королівства маг.

— Ну, не могли ці пророки когось простіше вибрати, когось, кого навіть шукати стали б не відразу. Безталанного сироту та бродягу… тут же є бродячі маги, а вони чудові кандидати у герої. Так ні, їм дівчат з купою впливових родичів подавай і магістрів із королівськими нагородами.

Бехтліш зі злості плюнув, потрапив на свій рукав і спробував витерти його об траву. Потім трохи посвердлив мокру й брудну пляму злим поглядом, усвідомив, що так само виглядає весь перед куртки і ледве втримався від лайки. Бруд Бехтліш ненавидів, особливо бруд на собі. А тут ще спускатися до коня, залишеного в низині, потрібно й на ноги одразу встати не можна. Мало що, раптом мешканці тієї школи спостерігають за округою?

І навіть те, що йолоп, на якого так розраховував Бехтліш, зумів до цієї школи потрапити, чомусь уже не втішало. Звісток від нього не було. І піти до нього, нагадати про те, що йому так не хочеться розголошувати, можливості немає. Поки що. Бехтліш був упевнений, що придумає як потрапити до цієї стародавньої фортеці, названої за якоюсь помилкою школою. Але поки ідей не було. І спостереження нічого не дали. Здалеку складно роздивитись захист.

— Доведеться підсилати мишей. Або птахів. Хоча толку теж буде небагато, — пробурчав бідолаха, нарешті вставши на ноги і оцінивши масштаб лиха з брудом. — Завжди не любив будівлі, які пережили свій час. Як відчував.

***

Дівчата з клубу, схоже, вирішили до Ріві придивитися і знайти її слабкі сторони. Розпочинати скандали вони більше не ризикували, раптом усвідомивши, що вона запросто може помститися. І їй для цього навіть нікого бити та зачаровувати не знадобиться. Просто візьме, запропонує свою допомогу магістру Яфіну і в якості цієї допомоги придумає для противниць такі завдання, що вони можуть взагалі не закінчити школу. Тому що із цими завданнями не впораються за всього бажання.

Те, що цього разу вони самі для себе обрали такі чудові теми, план роботи з якими був схожий на знущання, дівчата якось забули. І деякі щиро обурювалися. Але до Яфіна не ходили скаржитися, мабуть на якомусь інстинктивному рівні розуміли, що він їх не підтримає, а то ще й ускладнить життя, перекресливши план написаний почерком аспірантки і запропонувавши придумати свій, причому, обов'язково краще забракованого.

— Розумієш, — сказала якось Вірта, разом з котрою Ріві спостерігала за польотом божевільної чайки, що виписувала в небі дивні кренделя і голосно кричала так сумно, наче поховала всіх своїх родичів і тепер їх оплакувала. — Природна магія насправді не дуже популярний напрямок. Прославитись у ній може тільки такий унікум, як Яфін. Але в нього, за чутками, ще з першого дня появи в школі були такі ідеї, що у викладачів волосся дибки ставало. І ці ідеї майже завжди стосувалися живого. Чи не живого. — Вірта хихикнула, озирнулася й поділилася анекдотом із життя магістра. — Кажуть, він колись запропонував навчити зомбі копати картоплю, бо йому самому не подобалося допомагати мамці в цій справі. Це потім він підріс і придумав сорт, у якого бульби ростуть на поверхні землі, а коріння під нею призначене для харчування та пошуків води. Він наполегливий.

Ріві кивнула. Вона таку картоплю навіть бачила одного разу і з подивом дізналася, що на неї є лише одна скарга — її дуже легко красти. Хтось навіть писав прохання виростити цьому сорту колючки, об які легко поранитися у темряві. Але до Яфіна це прохання, мабуть, так і не дійшло, бо він навряд би відмовив.

— Ось. Магістр Ласс унікум. А так, нашим магам набагато більше подобається займатися амулетами, цілительством, зіллями, захистами, погодою, простором. Ну, багато чим. Кілька років тому магоміхів було вдвічі більше, ніж решти. Минулого року було багато випускників архітектурно-планового спрямування. А природників завжди мало. Скрізь, окрім нашої школи з того часу, як Яфін став викладачем. І більшість цих природників — дівчата, котрим аби більше його занять було. А що потім із цими знаннями робити? А яка різниця, головне, на магістра Ласа вдосталь намилувалися. Кажуть, злий на цих дивних осіб магістр Паній навіть намагається придумати для них якісь перешкоди у виборі природної магії. Але в нього поки що нічого не виходить. Думаю, від розпачу він незабаром винайде іспити для всіх при виборі напряму. І тоді природників буде мало, як і скрізь. Тому що сумніваюся, що у різних любительок різнокольорових ромашок вистачить базових знань. А саме бази у природників більше, ніж у тих же зілляварів.

Ріві кивнула.

Чайка перевернулась в повітрі. Різко рвонула вгору, по плавній дузі знизилася, а потім полетіла вправо, наче намагалася малювати у повітрі літери. Або ритуальні символи. Або міфічні чаклунські знаки.