Неприємності нікого не пропустять

Прокинувшись і вибравшись із намету, Ріві відразу зрозуміла, що примудрилася проспати щось дуже цікаве. Напевно, все-таки не варто було разом зі щитами накладати ще й звукоізоляцію на випадок, якщо дурні дівчата вирішать завадити їй виспатись нетверезим співом. Але в той момент, коли вона думала від чого б ще захистити своє тимчасове житло, воно здавалося цілком логічним та доречним.

Ріві здивовано подивилася на опухле на один бік личко Вільхи. Потім помітила, що рука в неї теж не витончена. Перевела погляд на ще одну дівчину, котра намагалася непомітно почухати лопатку. Потім на очі попався Вітар, який сидів на великому камені, дивився в зошит, вручений вчора Яфіном, і був дуже задоволений. Мабуть, придумав власниці зошита якусь пакість. Ще б знати, навіщо він цим зайнявся.

Милуватися краєвидом далі Ріві завадило те, що вона ледь не наступила на купу мурах, що обліпила щось, що валялося біля входу до її намету. З цікавості дівчина присіла і начебто роздивилася шматочки воску. І медом, здається, пахло.

— Цікаво, — замислено сказала вона. Підвела голову і, як на замовлення, побачила ще одну дівчину, яка постраждала в нічній пригоді. Правда, у неї, схоже нічого не свербіло і не опухло, просто красувався свіжий синець під оком. — Що ж я таке проспала? На нас напали?

Вільха чомусь нервово хихикнула і навіщось сховала постраждалу руку за спину.

Про велику битву із застосуванням бджіл і прибирання поля бою після, Ріві розповіла Вірта. Про її участь у цій битві та походження синця під оком однієї із захисниць Яфіна, із задоволенням розповів Новал.

Яфін у свою чергу розповів, що почувається власником звіринця та будинку для душевно хворих одночасно. Ріві йому навіть поспівчувала. За що злісний керівник аспірантури вручив ще один зошит.

Чому шматочки воску валяються саме біля її намету, Ріві зрозуміла й сама. Тому, коли пакувала цей намет у мішок, думала про те, що це вже занадто, і що в бажанні помститися насправді нічого поганого немає. Навіть якщо не мститись, ці рятівниці Яфіна від неї не відстануть. Кого ж їм, крім неї, звинувачувати в тому, що найдивовижніший магістр у світі не звертає на них увагу? Ну, не себе ж. І точно не його дивні уподобання.

— Цікаво, а смаки в нього взагалі які? — запитала саму себе Ріві.

Питання було цікаве і піти з ним можна було тільки до Вірти. Ну, не в майстра Ріда ж питати. Ще не так зрозуміє.

Чи так? Ріві не дуже була впевнена.

— А демони його знають, — легковажно відповіла подруга на запитання. — Якось його покинула наречена. Вона взагалі дивна була, красуня, звісно, ​​але дуже дивна. Уявляєш, додумалася понатикати у вази у вітальні висловухого хвощовика. Він їй сподобався, він же такий, темно-зелений з білою облямівкою, немов у інії. Загалом, понатикала, де тільки взяла в такій кількості? Він ще й рідкісний, здалеку везуть. Застосовується, до речі, при лікуванні різних гидких шкірних хвороб, виразок та інших важких ран, як останній засіб застосовується, тому що, вбиваючи бактерії можна випадково вбити і пацієнта, навіть незважаючи на прийняту протиотруту. А ця дурепа його у вазочки. І не прибрала навіть після того, як служниця, що розкладала цю пакість по вазочках, зомліла. А тут приходить Яфін, бачить цей хвощовик і дивується побаченому. На його думку, тримати у вазах отруйні рослини трохи нерозумно. І що зробила ця наречена?

— Що? — спитала Ріві, розуміючи, що точно не подякувала за порятунок від отруєння.

— Образилася, що він сказав це в присутності її батька. На її думку, магістр мав взяти її за руку, відвести у куточок та прочитати лекцію. А потім придумати, як хвощовик викинути, щоб ніхто не здогадався, що його викинули через шкідливість для здоров'я. Причому вже не знаю, чого вона хотіла цим добитися, але від великої образи вона розірвала заручини і шпурнула в Яфіна обіцяльним браслетом. Напевно думала, що він стане просити вибачення, запевняти її у вічному коханні та обіцяти втопитися, якщо вона не візьме свої слова назад. А він просто розвернувся та пішов. Причому все це бачив хтось із прислуги, і плітка швидко облетіла місто. І наречених у магістра після цього більше не було. А ще він перестав прощати маленькі жіночі дурниці, на кшталт чудових тем для відпрацювання на практиці. Мабуть, та наречена встигла його чимось роздраконити і до кидання браслетом. Браслет просто став останньою краплею.

— Хм, а клуб захисниць цю історію знає? — здивувалася Ріві.

— Звісно. Саме тому прагне його захищати, — посміхнулася Вірта. — Теж дуже дивні особи.

Ріві погодилася.

А ще впіймала себе на тому, що тепер їй теж хочеться захистити Яфіна. Від клубу з його ідіотичними ідеями. Причому причин було кілька. Він же її керівник, тож у його гарному настрої вона не може не бути зацікавленою. Потім його просто хотілося захищати, особливо коли він замислювався і дивився на світ з такою зворушливою усмішкою. Та й від чужої жіночої дурості Ріві була не в захваті. Їй своєї власної вистачало.

***