2

Ріві, яка навіть не підозрювала, що її хочуть чимось зайняти, примудрилася заснути сидячи на підлозі над сумкою, в яку якраз запихала кляту нічнушку. Нічнушка, мабуть, образилася, незрозумілим чином стала більше і поміщатися ніяк не хотіла. А сил на боротьбу з нею Ріві не було. Ще й пташиний щебет, що так дратував на світанку, тепер чомусь заколисував. Загалом, нічого несподіваного. Та й сусідки трапились добрі, розбудили, не кинули.

Сидячи на коні Ріві, час від часу, ловила себе на тому, що знову задрімала, моментально прокидалася, окидала простір переляканим поглядом і продовжувала розглядати дуже цікаву кінську гриву. З Яфіном вона більше не розмовляла. Розмовляти із дівчатами не хотілося. З хлопцями, втім, також. А подумати не вдавалося, весь час хилило на сон. Причому незрозуміло чому. До цього часу вона могла не поспати ніч без таких наслідків.

— Старію, — відчайдушно вирішила Ріві і чомусь захотілося подивитись у дзеркало, щоб переконатися, що це не так. — Чи це через спробу роздивитись нитки прокляття? Ага, без підготовки, без настрою, ще й висмикнули зі стану глибинного погляду несподівано… Ех.

Грива у коня була гарна, темно-коричнева, блискуча. І Ріві старанно цією гривою милувалася, поки знову не ловила себе на тому, що спить.

Загалом день обіцяв бути веселим. Ще й Яфін якось дивно, з передчуттям дивився. Очевидно, щось задумав. Помсту якусь. Але сил на те, щоб турбуватися, а тим більше боятися в Ріві не було. На черговій стоянці — біля мініатюрної корчми з конов'яззю, колодязем і усмішливим хлопчиськом, який пообіцяв за маленькі грошики всіх коней напоїти — Ріві з сідла буквально сповзла, якимось дивом, не впавши і не потішивши клуб захисниць Яфіна.

На суп з овочами та темною крупою вона дивилася як на ворога, хоча розуміла, що треба поїсти, що можливо це магічна перевтома, накладена на безсонну ніч і суп у цьому випадку, зовсім не завадить. Переривати магічну техніку взагалі не рекомендується. Енергія може виплеснутись спалахом і по голові може вдарити. Ще й ці байки про сиву давнину і божевільних магів, які балувалися з різними техніками та станами. Добами могли балуватися, не виходячи зі свого внутрішнього світу. А потім перелякані родичі їх «будили» і отримували тіло, що нічого не розуміло, замість великого мага. Тут, звичайно, лише глибинний погляд, практично вроджена здатність у її випадку, спадкова, схильність точно є. Але вона поспішала, а потім і перервали.

— Треба їсти, — сказала собі Ріві. — І води багато пити. І спробувати джерело розгойдати. Стільки справ. Хороший план, їстиму, питиму, розгойдуватиму.

На жаль, але з планом у неї не склалося. Ріві ледве встигла з'їсти пару ложок супу, як на стіл з ліг зошит у легковажній рожевій обкладинці.

— Подумай, що тут можна зробити і до вечора постарайся надати план, — дуже добрим тоном сказав Яфін і посміхнувся.

І Ріві зрозуміла, що він таки вирішив помститися. Бо зошит вона пам'ятала. Саме власниця цього зошита захотіла виростити квіти, що співають опівночі.

— Добре хоч не дракони з лушпинням, — пробурчала дівчина.

— Дракони безнадійні, — пояснив свій вибір Яфін, ще раз усміхнувся й пішов.

А Ріві що? А Ріві продовжила їсти. Супу було ще багато. А повертати витрачені даремно сили якось треба було.

***

Щоб не злити Яфіна, а заразом і клуб його захисниць, яким напевно не сподобається, що він приділяє їй занадто багато уваги, Ріві вирішила зошит у рожевій обкладинці не відкладати, а одразу взятися за цю проблему. Чий цей зошит Ріві не знала. Вона не знала всіх дівчат із клубу. А питати у Вірти чи Вітара не хотілося. Та й яка різниця?

Тим більше, що Ріві вирощувати ті квіти не треба. Їй треба вигадати, чим би таким зайняти власницю зошита, щоб усі ці дії визнали самостійною практикою з природної магії.

Ночували всі цього разу не в черговому будинку, збудованому для мандрівників. Група з'їхала на якусь малу дорогу, котру майже повністю ігнорували купці з тієї простої причини, що ті місця заселені були не густо. Тож будувати будинки для мандрівників особливого сенсу не мало. Досвідчені мандрівники взагалі воліли в цих місцях доїжджати до якогось дрібного селища і проситися на нічліг там. І їм навіть не відмовляли, хто ж відмовляється від заробітку. Вітар навіть розповів байку про те, як побилися дві вдови, які хотіли поселити симпатичного чоловіка саме в себе.

Студентів, на жаль, для якогось місцевого села було забагато. Так що зупинилися вони в симпатичній низинці, під деревами, що ростуть купкою. Судячи з обкладеного зібраним в окрузі камінням багаття, не вони перші обрали це місце для ночівлі. Дехто зі студентів вже навіть встиг тут побувати на якійсь літній практиці і запевняв, що місце гарне, головне, не забути поставити захист від комарів, бо зжеруть.

Яфін, вирішивши зображати суворого главу експедиції, швиденько роздав усім завдання, відправивши когось за дровами, когось напувати коней, а когось просто не плутатися під ногами і чимось себе зайняти. Ріві, не чекаючи персонального завдання, сіла на плаский камінь, відкрила чужий зошит і зобразила задумливість. І, на свій неймовірний подив, навіть придумала перший пункт майбутнього плану. Точніше, другий вигадала, а перший просто з нього виплив, бо був логічний. Адже, якщо потрібно проростити якесь насіння, для початку його треба десь взяти.

— Ага, — сказала дівчина і знайшла Яфіна очима. — Магістр Ласс, ви не знаєте, власниця цього зошита якесь насіння з собою везе?

Яфін не знав, що з великим задоволенням і повідомив. Потім підійшов до русявої дівчини, що намагалася розв'язати вузол на мішечку з крупою, і, навіть не подумавши говорити тихо, запитав:

— Вільха, ти насіння з собою взяла?

І що зробила ця дуринда? А вона спочатку пискнула і впустила мішечок. Потім, зрозумівши, що поруч з нею стоїть предмет її мрій і чогось від неї хоче, подивилася на нього великими очима відданого собаки. Після чого перелякано запитала: