3

А Ріві що? А Ріві якраз примірялася щось із бранця витягти за допомогою дару. Головне питання правильно ставити і тоді за відповідями можна буде щось зрозуміти. По тому, чи бреше він. І в чому саме бреше. І як довго обмірковує свою брехню. І що при цьому відчуває. І, можливо, навіть якісь образи вдасться вловити.

Загалом, Ріві була зосереджена на спійманому чоловікові. А тут раптом, ледь не над головою голосом доброго казкового людожера вимовили:

— Дівчино, відпусти дядечку по-хорошому.

І дар Ріві відреагував. Підштовхнув під руку. Змусив згадати складне плетіння, яке в неї виходило досі тільки під наглядом учителя, що направляє і поправляє, та й то не завжди. А потім у це плетіння ще й сила ніби сама влилася хвилею. Щедро так, що плетіння розширилося і захищати стало не тільки Ріві з бранцем, а й дуб та частину вулиці. А все, чому не пощастило опинитися на шляху кола, що розширюється, було відштовхнуто. Диво ще, що дуб при цьому не викорчувало. А вже любителя поговорити людожерським голосом і зовсім відкинуло миттєво і далеко. Дівчина, піднявши голову, тільки й встигла помітити чиїсь чоботи.

— Ага, — сказала вона і знову подивилася на бранця, очі якого чомусь стали великими і круглими. — Тепер нам не завадять, тепер ти мені все розкажеш.

І вийшло в неї настільки проникливо, що чоловік зблід і задригав ногами, намагаючись виплутатися з трави.

***

А доблесні захисниці магістра Яфіна від незрозумілої дівчини з іншого материка, тим часом видерли свою сіть з колючих бур'янів, радісно кинулися до виходу з провулка, встигли з нього вибігти і навіть помітити Ріві під дубом. Причому вони так були зосереджені на злісній аспірантці, що нічого й нікого навколо не помічали. Тому, коли в їхню сіть з розмаху влетів красень-чоловік, котрий пристрасно обіймав гілку, відпустити сіть і відстрибнути подалі вони не встигли.

І в однієї просто зачепився браслет. Друга настільки невдало хитнула головою, що гілка застрягла у волоссі. Третя щось встигла запідозрити і спробувала відбігти, але дуже невдало потрапила ногою прямо в дірку в сіті. А четверта виявилася не там і не в той час. І саме на неї і повалилася композиція з сіті, красеня-чоловіка, гілки та подруг. Вона, природно, відразу ж спробувала вибратися і це було її помилкою. Тому що дід, котрий продав сіть, не збрехав — чим більше улов у ній сіпається, тим менше у нього шансів вибратися. Сіть взагалі була унікальною. Вона вміла рватися саме так, там і настільки сильно, щоб у дірки потрапляли руки-ноги, і надійно там застрягали.

— Злізьте з мене, злізьте! — вимагала четверта, навіть не розуміючи, що впали вони ще вдало. Що вона могла виявитися затиснутою не між незнайомцем і Мельшею, а просто під ними. І тоді вона точно знала б, що чийсь лікоть, що врізався прямо в ніс — не гірше, що могло з нею трапитися.

***

Мірк Вєшка, на відміну від нерозумної дівчини, про найгірше знав багато. І на сокиру, яка промайнула ледь не перед носом і застрягла в стільниці, подивився з філософським терпінням.

— Щось трапилося, шановні? — спитав він, зачекавши, поки власник сокири витягне свою зброю зі столу і сховає за спину.

— Магіки зовсім розперезалися, людей поїдають! — радісно крикнула розпатлана жінка, визирнувши з-за любителя переконувати за допомогою сокири. — Посеред білого дня, на власні очі бачила!

— Так? — здивувався Мірк, подумки прощаючись із картоплею, яку навіть замовити не встиг. — На власні очі? Хтось підвісив на дерево людину, відрізав від неї шматочком і їв?

Жінка позеленіла і зникла за власником сокири. Сам власник насупив кудлаті брови і про щось задумався, а вперед вийшов дід з породи тих, яким завжди найбільше треба, причому справедливості в першу чергу.

— Ти це, люба людина, не глузуй над Враською. Вона, може, й дурепа, але на порожньому місці лякатися, тікати і кричати про капосних учнів магічної школи не стане. Може, вона всього й не зрозуміла. Може, зрозуміла не так. Але подивитися треба.

Мірк кивнув і пішов дивитись. А що йому ще лишалося? Тим більше, сокировласник дихав голосно і багатообіцяюче. А за дверима шинка виявився цілий натовп, який, певне, відрядив трійцю переговорників.

Іти до поїдачів людей виявилося недалеко. Але коли Мірк дійшов, себе він уже відчував ватажком бунтарів. Ну, або командиром народного ополчення, безглуздого, балакучого, котре збирає по дорозі дедалі більше дивних особистостей, які давно мріяли повоювати.

Враська взагалі виявилася любителькою поговорити та полякати перехожих. І всім, хто зустрівся на шляху, вона пристрасно і голосно розповідала, як йшла собі, йшла, а тут дівка, явна магичка, під деревом. А там чоловік, якого трава в землю затягує. І дівка погрожує, що вона його з'їсть. Тільки незрозуміло, хто ця «вона». Чи трава, чи земля, чи сама дівка.

Загалом, історія була дивна, але Мірк йшов.

А куди він подівся б у цій ситуації?

А потім вони дійшли.

Насамперед переконалися, що дуб стоїть на місці і нікуди не полетів, як встигли запідозрити деякі.

Потім люди побачили мага, що йшов боком, розкинувши руки, ніби намагався щось неосяжне обійняти і вмовляв когось заспокоїтись і зосередитись.

А людей, які заплуталися в сіті, вони не помічали, поки об них буквально не спіткнулися.

— Ну, ось, так і думав, просто якийсь студент знову створив якусь дурню, учитель намагається все виправити, а ви тут із сокирою, — пробурчав Мірк, розглядаючи видобуток рибальської сіті, який вимагав різні голоси розплутати, випустити і відпустити. — Майстер Рід, що тут відбувається?

Маг, який намагався обійняти неосяжне, обернувся, посміхнувся привабливо і спокійно пояснив:

— Та якісь ідіоти аспірантку налякали, вона несподівано виставила сильний захист, тепер зняти не може.

І все, напевно, закінчилося б добре, якби Мельша не почула бурмотіння Враськи про те, що та вухаста точно когось травами під землю тягла, і не згадала б про свою місію з порятунку магістра Яфіна. І в цей момент дівчина забула про все. Навіть про те, що валяється з подругами в пилюці в компанії підозрілого чоловіка. У неї була мета, яку в цей момент можна було досягти.