2

— Ось! — букетик дрібних квіточок-зірочок був всунутий мало не під ніс Ріві. Причому, всунули несподівано, бо вона вкотре замислилася, йдучи садом. Цього разу, задля різноманітності не про те, як знайти підходи до Яфіна і що з цими підходами робити, а про план своїх аспірантських досліджень. План, на жаль, ще не був написаний. Точніше, він був написаний, прочитаний і, єдине що в Ріві викликав — це здивування, що вона все це марення взяла і написала. Після цього той план був засунутий у скриню під ліжком, якщо наступний варіант не напишеться до того, як Яфін про план згадає і побажає на нього подивитися. А Ріві взялася за написання нового плану. Продуманого. А то в попередньому відобразилися всі її метання та несподівані відкриття.

Дівчина відсунула від носа букетик і невдоволено подивилася на Новала. А хто це міг бути? Ось кому взагалі спаде на думку вискакувати звідкись праворуч і пхати квіти, посміхаючись при цьому так, ніби саме на нього Ріві чекала все життя?

— Що? — спитала вона.

— Свято зіркової діви! — урочисто й явно нетверезо оголосив хлопець. — Усі святкують та міняються. Дівчатам ці квіти, а дарувальникам поцілунки!

І витяг губи качечкою, звівши очі в купку, наче сподівався цю композицію на своєму обличчі роздивитись.

— Я аспірант, — навіщось нагадала Ріві.

Новал взагалі виявився дуже діставучим хлопцем. Ні, якби їй хотілося радості, веселощів та розгульного життя, він би їй, мабуть, сподобався. Веселун і симпатяга. Не жадібний. Напевно цей букетик купив на останні із зароблених грошей, а за передостанні напоїв пивом приятелів, скаржачись їм на холодну ельфу. Готовий до будь-яких безумств та подвигів в ім'я прекрасних очей. Головне, щоб володарка цих очей натякнула, які подвиги їй потрібні.

А ще завзятий. Особливо коли не треба. Він навіть намагався допомагати їй шукати літературу в бібліотеці, поки його звідти не вигнали на якусь лекцію.

А Ріві така ось невдячна.

— Ой, та мені начхати! — радісно сказав Новал і посміхнувся широко-широко. — Я наступного року також буду аспірантом, от побачиш!

— Не будеш, — спокійно промовили у Ріві за спиною. — Тому що не зможеш захистити дипломний проект.

— А? — замислився Новал.

— Зникни! А то розповім майстру Тоду, як ти готуєшся захищати свою поставлену авансом оцінку.

— О! — явно згадав про щось важливе Новал, нахабно засунув свій букетик Ріві за комір, цмокнув її в щоку і, на подив дівчини, пішов.

Мовчки і без заперечень. Просто розвернувся та пішов.

Ріві виколупали квіти з-під волосся, пом'яла їх у руках і подивилася на рятівника. Виявилося, це ще один симпатяга. У цій школі їх було забагато, на них можна було натрапити де завгодно. І цього конкретного Ріві вже натикалася. І навіть знала, що він і є королем співаючих їжаків і той самий тип, яким погрожував викладач з посилення та контролю магічних якостей.

А ще Ріві знала, що він своєрідний мозком. Просто чує брехню. І вміє дивитися так, що в голову відразу ж лізуть думки про власну вину і хочеться в чомусь зізнатися. На щастя, зараз він просто дивився. Цілком собі доброзичливо.

Звали його дивно – Ваня.

— Вони до тебе звикнуть, — сказав він і посміхнувся. — Та й неправильні ви ельфи.

— А? — повторила Ріві за Новалом.

— Неправильні, — повторив чоловік. — Ельфи мають бути безсмертні, величні і хотіти кудись відпливти. Впритул не пам'ятаю, куди саме, читав ту книгу лише раз.

— О? — знову повторила Ріві за Новалом. Мабуть, бажання видавати саме ці звуки Ваня викликав одним своїм виглядом.

— Коли з'явилися ваші посли, я як побачив, так одразу й сказав: «Капець, ельфи!». Посли у вас були вражаючі, особливо той, з довгим білим волоссям. Прямо класичний ельф. А що ти? А ти просто дівчисько. З вухами. Так що до тебе швидко звикнуть, тут деякі перевертні набагато сильніше враження справляють.

— О, — знову повторила Ріві. Що взагалі на таку заяву можна сказати? Це взагалі що було? Образа чи спроба втішити?

А співрозмовник задумливо посміхнувся. Потім насупився, з таким виглядом, наче до чогось прислухався.

— Гаразд, гаразд, — сказав він, явно не Ріві. — Всім говоритиму, що ельфи не ті, полегшу життя дівчині, раз ви вважаєте, що так треба. Навіть цікаво, кого ж ви цього разу та від кого захищаєте. Бувай, дівчисько з вухами.

І, помахавши рукою, просто пішов.

А Ріві залишилася стояти, вкотре відчуваючи нереальність світу. І цей самий Ваня в цей момент здавався їй страшною людиною. Настільки сильним, що йому силу навіть демонструвати не треба, вона просто відчувається, якщо він дозволяє це. А якщо не дозволяє, то виглядає просто черговим симпатягою, добрим на вигляд. Ну, чи насправді добрим, просто Ріві зараз не ризикнула б з'ясовувати. Так і стояла на доріжці, проводжаючи чоловіка поглядом. А потім, коли він зник за якимось кущем, і вона полегшено видихнула, спіймавши себе на тому, що побоювалася, що він повернеться, з високої трави на узбіччі вийшов великий їжак. Задер мордочку, пофиркав, ткнувся носом у носок туфельки Ріві і, перейшовши доріжку, знову зник у траві.

І Ріві запідозрила, що слова про полегшення життя дівчини призначалися саме для цього їжака.

— Він ще й мову тварин розуміє, — буркнула Ріві. — Нехай і незвичайних.

І дала собі зарок триматися від цього Вані подалі. Що, в неї інших проблем немає? Тим більше, у нього начебто є дружина. Раптом вона така сама, як секретарка магістра Варну? І щосили захищає свій скарб від чужих посягань.

— Місцеві жителі всі дивні, — зробила висновок Ріві і, видихнувши, пішла далі, помахуючи букетиком.

Про цей букет вона зовсім забула, якщо чесно. Через Ваню та їжака. Так і прийшла з ним до лабораторії Яфіна, в якій він читав, закинувши ноги на стіл і небезпечно розгойдуючись на стільці. Як якийсь хлопчик.

На Ріві він з цікавістю подивився. Як на дивовижну пташку, яка ні з того, ні з цього надумала посидіти на дереві за його вікном. Хмикнув і життєрадісно промовив: