3

До вечора Ріві відпочивала. Так веліла лікарка, яку покликала комендантка.

Відпочивати було відверто нудно. Ріві від розпачу навіть почала думати про Яфіна. Просто для того, щоб хоч щось сталося. Але прокляття виявилося якимось надмірно жалісливим і не било і без того побитих дівчат.

Від нудьги Ріві спочатку спостерігала за тим, що відбувається за вікном. Але там нічого особливо цікавого не було. Дівчата ходили туди-сюди. Трохи розбавили це ходіння кілька хлопців, які, мабуть, чекали когось. Потім Ріві побачила, як Вірта, що повернулася зі побачення, прощається за високим жасминовим кущем з Вітаром. Вони там так трепетно ​​трималися за руки. Досить довго про щось розмовляли. Потім цілувалися та знову розмовляли.

Мабуть, намагалися не потрапити на очі суворій комендантці. І ніяк не могли розлучитися. І в кімнату Вірта заходила з такою мрійливою усмішкою, що Ріві завидно стало. Хоча, здавалося б, чому там заздрити? Вітар далеко не красень. Конопатий ще, причому, ластовиння у нього темне, мабуть під колір очей, теж темних. Хоча, звичайно, симпатичний, цього в нього не відібрати. А ще в ньому було щось таке, впевнено-чоловіче. Не завжди було, частіше він виглядав звичайним бовдуром. Але коли прорізалося… він одразу ставав схожим на когось із братів Ріві. Не зовнішністю, звичайно, якоюсь внутрішньою силою та переконливістю. І Ріві ніяк не могла зрозуміти, на котрого. І чомусь це здавалося важливим.

Залишок дня Вірта витратила на читання книги, розпитування Ріві про здоров'я та розповідь про те, як магістру Варну не пощастило з дружиною. Причому, якщо вірити тим, хто знав її до того як вона стала дружиною, раніше Самі була цілком мила і розумна дівчина. І із заміжжям, що б хто не говорив, там було все гаразд. Навіть належні за місцевими традиціями заручини були, в повному обсязі, з усіма походами, подарунками та офіційними запевненнями. А потім наречена стала дружиною і надто зосередилася на своєму чоловікові. А довкола, як на зло, крутилася купа інших гарних дівчат, які бажали уваги магістра Варну. А ще у магістра була його робота і він, природно, не міг бігти додому за першим покликом дружини. І все зайшло так далеко, що вона, за чутками, за допомогою шантажу змусила магістра Панія віддати їй посаду секретаря. Причому дуже «вдало» прийшла на роботу першого дня. Якраз встигла побачити, як із кабінету чоловіка випархує якась руда, кучерява дівчина, котра на ходу застібала ґудзички на кофтині.

— І що могла подумати ця ревнива дурепа? — спитала в стелі Вірта. — Те саме й подумала. Підпалила бідній Бельяні зачіску. Лише за те, що вона тільки після виходу з кабінету її чоловіка помітила, що так вранці поспішала, що примудрилася застебнутись криво, пропустила одну петлю знизу. Ну, і вирішила в секретарській кімнатці перестебнутись. А коли майже закінчила, взяла та й вийшла. Втім, якби не вийшла, реакція навряд чи відрізнялася б.

— Так, — задумливо погодилася Ріві, уявивши цю сцену.

Магістру Варну зненацька захотілося поспівчувати. Мало того, що секретар – власна дружина. Так ще й настільки не пощастило першого ж дня її роботи.

Цікаво, він про Яфіна в той момент не думав?

З думками про те, як завідувачу аспірантури поставити таке інтригуюче питання, Ріві й заснула.

А потім її розбудив дивний, моторошний звук. І Ріві деякий час лежала, прислухаючись і намагаючись зрозуміти, що воно таке. Потім тихо видихнула і розплющила очі. І відразу ж їх закрила, бо інакше вони б на лоба полізли. І повторно Ріві очі розплющувала повільно й обережно. Наче це могло чимось допомогти. Наче таке несподіване видовище взяло й розтануло, як ранковий туман.

А вже яким дивом Ріві спросоння пригадала, що сусідка не аби хто, а перевертень і любить точити пазурі об колоду, так і залишилося загадкою. Але згадала. І довго-довго витріщалася на величезну, смугасту, чорно-руду кішку, що смачно дерла нещасну деревину, зло щурилася і чомусь смикала хвостом.

— Що? — досить розбірливо гаркнула кішка, відволікшись від свого заняття.

— Нічого, продовжуй, — відповіла Ріві, з радістю усвідомлюючи, що голос не тремтить. — А я ще посплю.

— Я тебе розбудила? — засмутилася кішка. — Не подумала про це. Але в мене так пазурі свербіли. Інстинкти.

— О?

Кішка видала невиразний звук, схожий на хіхікання та кашель одночасно.

— Ні, нікого я задерти не хочу. Але місцеві традиції стосунків мене вже дратують. Все так довго. А тут ще й місяць, через який з інстинктами боротися складніше. І я, як на зло, молода занадто, це потім, коли мені буде більше років, буде простіше. Ну, з чуток. Хоча, може, й брешуть, просто вчаться свої інстинкти приховувати краще.

— О, — повторилася Ріві, відчуваючи нереальність світу. Хіба в реальному світі можна лежати у своєму ліжку та вислуховувати скарги великої кішки на інстинкти? — Які інстинкти?

— Розмноження, — сказала кішка. — Ось візьму, затягну його в кущі і поглумлюся, знатиме.

— О, — знову сказала Ріві, не в змозі сказати щось розумніше.

І чомусь подумала про Яфіна. І одразу згадала, що думати про Яфіна шкідливо. Навіть для голови.