2

— Головне, не думати про Яфіна, — нагадала собі Ріві, зазирнувши у дзеркало перед виходом на іспити.

Із дзеркала на неї дивилася серйозна дівчина. Волосся заколоте і підкреслює цю серйозність. Одяг світлих відтінків сірого. Жодних зухвалих прикрас і тим більше фарб на обличчі.

Потрібно, щоб викладачі бачили майбутню аспірантку, а не щось із витріщеними очима, як Яфін у своєму вікні.

— Не думати про Яфіна, — знову нагадала Ріві й почала старанно думати про те, як безглуздо піддаватися цікавості, особливо знаючи, що вона любить збирати неприємності.

Думалося про цю цікавість так собі. Думки чомусь постійно зісковзували до напівголого Яфіна, який дивився з-під сорочки. А Ріві нічого йому не пояснила. І він, напевно, впевнений, що всі ельфи з привітом.

— Не думати… — спробувала приструнити думки Ріві і штовхнула двері.

Потім ще раз.

Потім потягнула до себе, з тим самим результатом — двері й не подумала відчинитися.

— Це що за зараза? — здивувалася дівчина, і Яфін нарешті вилетів із голови.

Довелося йти до вікна, виглядати і здивовано деякий час витріщатися на колоду, що лежала впоперек порога. Гарну таку колоду, ошкурену і вибілену сонцем, а ще, судячи з вигляду, відполіровану чиїмись задами. Самостійно літати такі колоди, наскільки знала Ріві, не вміли. А ось у існуванні ідіотів, здатних відлевітувати щось подібне на чужий поріг, вона ні крапельки не сумнівалася.

— Ось знала, що не треба про нього думати, — пробурчала Ріві й полізла у вікно.

Іспити чекати не будуть. А із загадкою колоди можна розібратися і потім. Головне, замкнути вікно і поставити захист із пасткою, так, про всяк випадок.

До школи Ріві дійшла без пригод і навіть на її територію зайшла, не зустрівши перешкод. А потім згадала, як весело Яфін змушував охоронців шукати на воротах оголошення про здачу житла і відразу спіткнулася, ледь не полетівши в кущі.

— Корова, — із задоволенням обізвали її кущі й захихотіли.

— Не думати про Яфіна, — нагадала Ріві.

— Ось дурепа, — відізвалися кущі. — Якщо примушувати себе не думати про щось, то ще сильніше будеш про це думати.

Ріві створила в кишені знак, що відганяє. Тому що творити на виду якісь знаки, дієвість яких не доведена, вона не звикла, а стриматися не змогла.

І кущі мали рацію, не думати не виходило.

— Треба відволіктися, — зрозуміла Ріві після того, як її голова дивом розминулася з старим розпатланим гніздом, що надумало впасти з дерева. — Цікаво, хто в цьому гніздечку жив? — зобразила вона інтерес і відчула себе ідіоткою, як у той момент, коли в одному вікні стирчала. — Що ж це таке? — засмучено запитала себе дівчина і знову спіткнулася. — Це вже занадто.

Ріві почала згадувати чим відрізняється ромашка звичайна від дівочої, подумки перераховувала ознаки, яких було безліч, а потім зрозуміла, що ознак все одно не вистачить, якщо не прискоритися і далі побігла. Перестрибнула через їжака, що переходив доріжку. Галопом домчала до корпусу лікарів, в якому чекав охочих скласти іспити викладач-перевертень. Заскочила за двері і тут згадала, що вона начебто пристойна аспірантка, а не якесь галопуюче розпатлане дівчисько. Ревізія зачіски показала, що частина шпильок забіг не витримала і їх довелося заштовхувати назад у волосся, сподіваючись, що виглядає акуратно. Одяг Ріві поправила. Старанно віддихалася і, перш ніж наступити на сходинку, голосно промовила:

— А все він зі своїм заразним прокляттям!

І ледве встигла відстрибнути убік, коли сходами з гуркотом покотилося відро, дерев'яне та важке.

— Ой, вибачте, я не втримала! — заголосили десь нагорі.

— Все гаразд, — озвалася Ріві. — Мені просто не треба думати. Не скажу про кого. Тому що тут явно спостерігається якась залежність між емоціями та величиною неприємностей. А мені зараз дуже хочеться сваритися.

— О?! — здивувалися нагорі і спускатися за своїм відром чомусь не стали.

Ось дивина.

— Ні, тут щось не так, — пробурчала Ріві, бредучи сходами вгору. — Треба про це подумати, але потім зараз треба думати про іспити. Але щось не так… я ж спершу думала і нічого. Значить, треба ще щось. Цікаво, що?

Сходи закінчилися і Ріві виявила, що стоїть перед дверима. Зачиненими дверима, як вона переконалася, посмикавши за ручку і спробувавши тягнути, а потім і штовхати.

І Ріві дуже захотілося сваритися.

І вона не могла собі дозволити просто взяти і ці двері знищити, напустивши на них, деревоточців.

— Тут має бути інший вхід, — сказала собі дівчина і пішла до вікна. Як показував досвід, вікно також може бути дверима. Головне, знати, куди йдеш.

PS: Сьогодні знижка на "Тенета вишневої діви"