3

— Дуже енергійні дівчата. Мріють про відкриття клубу жіночих боїв, — представив супутниць здоровань, якого, як сказала любителька зображати пальцями підозрілі фігури, звали Локар. Майстер Локар. І цей тип був справжнісіньким тьмаборцем. Просто неправильним, як і все на цьому континенті.

Несподівану супротивницю, до речі, звали Мельша. І вона була, як з гордістю прошипіла дівчина, представившись, дочкою дуже багатого купця. Мабуть думала, що Ріві після цього їй стане заздрити. Ця дивна особа чомусь вбила собі в голову, що недостатньо високородні аристократи з іншого материка до всього хорошого повинні бути ще й бідні.

Чому вона полізла битися, Мельша так і не пояснила. Просто прошипіла, що якась Раніка щодо Ріві абсолютно права і невідомого «його» треба рятувати. Кого саме, дивна дівчина не уточнила. Але, в принципі, вибір невеликий.

Або Вітара. Але Ріві не уявляла, чому хтось раптом загорівся бажанням його рятувати, і де ховає свої незліченні багатства синок старости. Ага, ті самі багатства, на які Ріві начебто робила замах.

Або магістра Варну, з яким уже траплялися якісь непорозуміння. Тим більше, завідувач аспірантури був чоловік видний, красень, якщо чесно. Але на думку Ріві, там було простіше наскаржитися його дружині та подивитися, що буде.

Або ще одного магістра — Яфіна. Через якого подавальниці б'ються.

Загалом Ріві схилялася до останнього, але уточнювати не наважилася. Мало як не дуже розумна купцева донька відреагує. І мало що їй наговорила невідома Раніка, яка, схоже, і нацькувала її на Ріві. І мало навіщо воно тій Раніці знадобилося.

— Клубу жіночих боїв? — уточнив немолодий чоловік, котрий мирно висмикував якісь травинки на грядці в оранжереї, до того як Локар надумав привести до нього дівчат.

— Так. Причому в обох навіть свій стиль простежується. Одна явно натренувалася на сестрах, з якими билася за гребені та іншу дівочу радість, поки злий татко не розсадив своїх красунь по різних навчальних закладах, подалі одну від одної. Загалом, звичний такий стиль скандальної жінки, з вириванням волосся і дряпанням обличчя противниці.

Мельша відчайдушно почервоніла.

— А друга, схоже, проходила муштру разом із братами, поки її батьки не помітили, що в них з однією дитиною щось не те, якось не дуже той син на хлопчика схожий.

Ріві навіщось знизала плечима. Втім, муштру вона проходила, традиційну для сім'ї, але із спостережливістю у батьків було все гаразд.

— І що мені з ними робити? — спитав садівник.

— Магістр Лєска, у вас же традиційно неприбрано в лабораторії. Ось дівчата нехай там наведуть лад, підлогу помиють, з-під меблів виметуть сміття, гайки, що розхиталися, підкрутять. Тим більше, обидві дрібні до гайок вашого лабораторного столу точно пролізуть.

Садівник загадково посміхнувся. А потім махнув рукою і запропонував робити все, що завгодно. Головне, нічого не викидати. А він через годинку прийде і перевірить, чи не повбивали вони одна одну.

***

— Гаразд, — сказала Ріві після того, як вилізла з-під грандіозного столу, що спирався на безліч металевих ніжок. — Гаразд, припустимо, я вгадала, що ти намагаєшся захищати магістра Яфіна, якому не пощастило з тим, що саме йому довелося шукати мене біля болота. Куди мене викинув неправильно налаштований портал.

— Краще б у болото викинув, — похмуро промовила Мельша, що терла ганчіркою по старовинній тумбочці біля стіни. Ну там терла, де це було можливо. Тому що більша частина кришки тумбочки, як і будь-яке хоч трохи відповідне місце, була заставлена ​​стосами паперу. Такими ж стародавніми, судячи з їхнього вигляду, як і тумбочка. Вони давно спресувались, злиплись, а то й виростили у своїх глибинах цвіль і мох.

Лабораторія магістра Лєски являла собою гнітюче видовище і потребувала зовсім не прибирання. Це місце потребувало пожежі, яка спалить весь мотлох. А прибирання тут було просто знущанням з тих, кого посилали прибирати. Бо викидати нічого не можна.

— Гаразд, добре, я вгадала, — з натиском повторила Ріві, сама не знаючи навіщо. Намагатися достукатися до розуму Мельші так само безглуздо, як і прибирати в цій лабораторії. — І припустимо я справді шахрайка, якій потрібні чоловік, незліченні багатства, становище у суспільстві, будиночок біля моря… що там ще?

Мкльша на мить задумалася, а потім знову зобразила пальцями улюблену фігуру. Йти на діалог і допомагати розібратися в тому, що нею рухало, ця дівчина явно не збиралася.

— Ну, байдуже, так байдуже, — не стала вимагати неможливого Ріві. — Допустимо, ти маєш рацію…

Мельша так провела ганчіркою по тумбочці, що пролунав підозрілий скрип. Чи це вона зубами скрипіла?

— Допустимо, ти маєш рацію, — просто заради експерименту повторила Ріві. Скрип, на жаль, не повторився. — Я це все. І вдома, на жаль, ні чоловіків, ні багатств, ні моря ми не маємо. Великий всеїд зжер, мабуть, не дарма ж нас цією тварюкою в дитинстві лякали. І ось я, така погана, приїхала сюди, щоб поновити у житті все, що він знищив. Якимось неймовірним чином, напевно, впливаючи на міфічний тонкий ефір, змусила магістра Яфіна шукати себе і почала втиратися йому в довіру... До речі, ось тобі ще одна ідея навіщо воно мені потрібне. Я сподіваюся, що він допоможе мені здобути гідну освіту. Ну, допоможе так, щоб мені самій не довелося докладати для цього зусилля. Чудово ж, правда?

Мельша щось пробурмотіла, начебто не погодившись. Втім, хто її знає? Може вона ночей не спить, все мріє, що знайдеться молодий і красивий, всього тридцять шість років, за нинішньої можливості прожити близько чотирьохсот, для мага — дурниця. Юність можна сказати. Загалом, знайдеться молодий і красивий магістр, закохається без пам'яті, напише за неї диплом, потім одягнеться в її улюблену сукню, замаскується ілюзіями і його захистить, потім за неї працюватиме на якійсь високооплачуваній і престижній роботі — треба ж сестрам носа втерти. Ага, не знімаючи сукню та ілюзії. А потім йому так набридне зображувати з себе цю дівчину, що одружиться на ній і зробить усе можливе, щоб вона більше про роботу і не думала. Ага, осипле діамантами з ніг до голови і наробить дітей, щоб було чим зайнятися.