Чудовий список, ознаки благородного походження та клуб жіночих боїв

1

Список Ріві знайшла. Правда, вона його не одразу впізнала, не впізнала навіть після того, як тричі перепитала у перехожих, чи вона туди прийшла. На четвертий Ріві вирішила таки запитати, де ж цей клятий список, і начхати, що про неї після такого питання подумають, навіть якщо він висить на самому видному місці.

Дівчина, в якої вона питала, якось дивно подивилася, а потім махнула рукою праворуч і тихо промовила:

— Наприкінці коридору за кущем, якраз навпроти кабінету местреси Оніки. Тільки ти там тихо, а то завтра перездача у третього курсу, і вони закопають всіх, хто її випадково розлютить.

— О, — тільки й змогла сказати у відповідь Ріві.

Потім вона схаменулась і подякувала.

Потім тихо-тихо пішла до незнайомої розлапистої рослини наприкінці коридору, за якою мигцем бачила якийсь загадковий абстрактний живопис.

А потім довго-довго дивилася на список, який хтось прикрасив розгонистим написом по діагоналі. Причому писав чимось настільки яскраво-червоним, що воно майже світилося.

«Ви що, зовсім здуріли?!» — говорив напис, і Ріві того, хто писав, розуміла. Тому що список був дивовижний.

Загальних предметів у цьому списку було лише чотири. Біля двох з них стояли червоні хрестики, і було написано зеленим чорнилом, що прийом заявок на ці предмети закінчено, особливо для охочих вчитися дистанційно або в інших школах, але вони вирішили отримати допуск тут. Ще два хрестиками ніхто не відзначив, але охочих скласти іспит і щасливо кудись поїхати з допуском там теж бачити не хотіли. Щоправда, трохи нижче було іншим почерком і синім чорнилом дописано, що дистанційників все-таки приймають, але тільки якщо вони будуть числитися в цій школі, а не в тій, яка ближче до місця їхньої роботи та проживання.

«Теорія магії», на яку дуже розраховувала Ріві, була серед відзначених хрестиком. «Історія королівства», на щастя, становила їй компанію. Вивчити історію цілого королівства всього за пару днів вона точно не взялася б.

І на вибір Ріві залишилася або «Основи символіки та ритуалістики», або «Теорія енергетичних потоків». І що з цих чудових предметів найгірше — дівчина навіть не уявляла. Бо і там, і там за бажання можна було завалити будь-кого. Тому що без довідників туди не ходять навіть магістри, які отримали своє магістерство за розвиток саме цих предметів.

— Може, вони довідники видають? — тихо запитала Ріві в списка, але він не захотів відповідати. Навіть не підморгнув із натяком, зараза.

Профільних предметів було багато, їх поділили по групах, залежно, власне, від профілю бажаючого знайти вчителя та нові знання. І кожну групу, ніби знущаючись, написали дуже дрібно та різним кольором чорнила. Дуже яскравого чорнила. Через що у Ріві відразу ж почало рябити в очах. Потім, щоб майбутнім аспірантам не закралася в голову думка, що подальше їхнє життя буде простим і веселим, ці групи обвели кривими овалами і від них намалювали купу стрілочок до дописок, різними почерками та ще більш різноманітним кольором чорнила. Стрілки перетиналися і намагалися загубитися на тлі інших груп. Місця для дописок було мало, а в декого був такий почерк, що тільки шифровки і писати, з тих, фальшивих, що ворогам підкидаються.

Ріві сумно зітхнула. Притиснула пальцем життєрадісно-зелену групу предметів для природників і стала з'ясовувати, що там викладачам цих предметів потрібно від претендентів на аспірантське звання.

Потрібно цим викладачам було багато.

Хтось вимагав, щоб дівчата не ганьбилися і приходили у штанах, бо невідомо де мало того, що дме, так ще й малеча з молодшої школи сидить по кущах унизу і мерзотно хихикає. До цього напису хтось ще й дописав, що магістра Лува все одно не цікавлять щиколотки і навіть коліна, його краще переконувати бюстом, розміром із дві каструлі для степової каші на м'ясі.

Хтось обіцяв проклясти, якщо претенденти прийдуть, облившись ельфійськими парфумами.

Хтось попереджав, що гидоту, котра розганяє пам’ять, нюхом чує і обіцяв, унюхавши, відправляти всіх відразу до дізнавачів. Нехай краще у них у кабінетах крововиливи в мозку трапляються, а нещасний викладач забодався тягати потерпілих ідіотів до лікарів.

Хтось просто і невигадливо просив не приносити до свого кабінету блохастих котів. Чому, не уточнював. Але, певне, хтось цих котів вже приносив.

Хтось обіцяв відірвати роги незграбним ослам, якщо вони розтопчуть хоча б один паросток його найцінніших іномирських трав.

Хтось натякав, що поруч сидітиме Ваня. Навіщо натякав, Ріві відверто не зрозуміла.

Хтось вимагав не забувати письмове приладдя і попутно просив не зачаровувати його на самописність. Тому що переписані підручники його анітрохи не переконають у бажанні претендентів стати аспірантами. А тим більше не переконають у тому, що воно взагалі їм потрібне.

Ще хтось просив не стукати. І все. І зрозумій, як хочеш.

Але найдивнішим був викладач, який просив тричі подумати, перш ніж його турбувати. Мабуть, сподівався, що після цього його предмет ніхто не вибере. І, можливо, Ріві навіть не вибрала б. Але вона гадки не мала хто і що тут писав.

— Треба знайти когось, хто розуміється на цьому, — зробила висновок Ріві. Тому що не носити кішок і не обливатись парфумами вона могла. Але раптом виявиться, що ті ж «Спадкові ознаки змінених рослин» викладає саме та людина, яка взагалі нікого бачити не бажає?

А ще треба було знайти якесь тимчасове житло у місті поряд зі школою. Бо поки не станеш аспіранткою, навіть на гуртожиток можна не розраховувати.

І поїсти треба було. А то завдяки невловимості магістра Варну вона про їжу взагалі забула, а це недобре.

Але Ріві підозрювала, що краще спочатку пошукати когось здатного розшифрувати чудові написи на не менш чудовому списку іспитів. А їжа та все інше почекають.

***

Трохи подумавши, Ріві вирішила пошукати Вітара. Він начебто з тих хлопців, які із задоволенням допомагають, особливо симпатичним дівчатам.