2

На щастя, більше на шляху до школи, де Ріві мала стати аспіранткою, нічого схожого на сплячого дракона не сталося. І доїхали вони туди швидко, на самоїдучому візку, чиї колеса крутив якийсь загадковий фальшивий демон, куплений школою в чужому світі для вивчення. Керувати цим возом демон чомусь не вмів, і радісний Вітар із задоволенням зображував візника, смикаючи туди-сюди два величезні важелі. Причому він їх смикав з такою пристрастю, що спочатку Ріві була впевнена, що на півдорозі вони обов'язково перекинуться і готувалася вистрибувати. Але віз хоч і підстрибував час від часу, кренився то туди, то сюди, а то й вилітав з дороги на узбіччя, перевертатися чомусь не хотів, і Ріві заспокоївся і розслабився. Настільки, що спробувала розпланувати свої подальші дії та вибудувати тактику завоювання Яфіна. Виходило і те, і інше так собі, але вона чесно старалася.

А потім вони доїхали до школи, і гостя з іншого материка знову переконалася, що її готували до чогось не того. Тому що вона, демонів би лисих на голови дорогим вчителям, знала про традицію проводити у школі весняний бал та про поїздки на практику. Знала про порівняно нещодавню освітню реформу. Знала навіть, що в когось із магістрів є купа дочок, через що він не любить усіх інших дівчат.

А ось до того, що варто їй ступити на територію школи, як із найближчих кущів попруть цілими десятками їжачки і стануть тоненько співати, вона виявилася не готовою. Причому співали ці зарази марш завойовників, який якнайкраще підходив до її ситуації. Там теж спочатку підсилали дівчину до найрозумнішого мага, який створив захист міста. А закінчилося все погано як для міста, так і для дівчини.

Ріві спробувала не звернути на їжаків уваги.

Їжаки тихо вишиковувалися рядами за її спиною, а потім цими ж рядами пішли за нею. Не перестаючи співати. Явно натякаючи, що все про неї знають і що закінчить вона погано, як та дівчина з маршу.

І Ріві вартувало купи зусиль не обернутися і не спробувати їм пояснити, що ніхто нічого завойовувати не збирається, ніхто не збирається завдати шкоди Яфіну, що все буде добре, що від нього потрібна лише допомога в одній дуже важливій справі.

І відчувала себе Ріві ще більшою дурепою, ніж тоді, коли стирчала у вікні вітальні.

— Їм, мабуть, самогону налили знову. Ваня лаятиметься, — сказав Яфін. — І їжачки, побачивши незнайому дівчину, вирішили зробити їй приємне.

— А, — озвалася Ріві.

Як же добре, що місцеві жителі самі знаходять пояснення для будь-яких дивацтв. Напевно, це компенсація від долі за розвідку та вчителів.

На їжаках випробування цього дня не закінчилися. Тому що школа виявилася тим ще дурдомом. У ній можна було знайти що й кого завгодно, крім тих, хто був потрібен, бо вони не сиділи на місці, а їхні секретарі дуже невиразно здогадувалися, де їх слід пошукати.

Для початку Ріві довелося шукати завідувача аспірантури, щоб повідомити про своє прибуття і вручити документи. І ні, вона була згодна і на його заступника, та хоч першого з кінця довгої черги цих заступників. Але, на жаль, їх було всього двоє і обидва ще не прибули, один через хворобу, а друга десь надумала доньку заміж видавати і все ніяк не могла видати, вже третій день. Мабуть, донька була негарна, і наречені розбігалися.

Довелося шукати самого завідувача. А він виявився дуже спритним, всі його бачили, але він встигав кудись подітися. І знайшла Ріві його в кабінеті, куди повторно прийшла від розпачу. Він у тому кабінеті встиг обкластися паперами та бутербродами, і поєднував приємне з корисним, чекаючи на секретарку з чаєм. На Ріві магістр Варну подивився, як на особистого ворога, котрий з'явився вимагати його голову. На її документи глянув так, ніби вона встигла впустити їх у стічну канаву і не дуже добре очистити. Потім стомлено зітхнув і спитав:

— Ти ельф?

Ріві підняла волосся, демонструючи вухо характерної шляхетної форми.

Магістр знову зітхнув.

— Я думав, вони хлопця надішлють, — сказав навіщось, і Ріві запідозрила, що це саме в нього купа дочок, але зав. аспірантурою відразу її розчарував. — Мене дружина й так до кожного табурету ревнує після того непорозуміння, а тут ще й ти.

І махнув рукою, упустивши на підлогу частину своїх паперів.

Документи майже вже аспірантки магістр Варну вивчав довго та вдумливо, мабуть шукав у них привід відправити її додому та попросити натомість хлопця. Але хоч тут, щастя яке, розвідка зібрала відомості правильно і нічого ніхто не наплутав. А може, саме ці відомості збирав хтось простіше, може матусин секретар надіслав запит і отримав список, тому все й гаразд. І чи не варто цьому розумному секретареві давати завдання складніше? А розвідку відправити у відпустку, безстрокову.

Ріві задумалася про цю проблему, а магістр продовжив щось шукати. Так вони й дочекалися його секретарки з чаєм.

— Гаразд, — сказав Варну, мабуть вирішивши змиритися з долею, ну, чи чаю йому дуже хотілося, а Ріві своїм виглядом заважала пити. — Гаразд. Список можливих іспитів для вступу висить на другому поверсі у лівому третьому коридорі загального корпусу. Знайдеш – вибереш.

"Не знайдеш — відправишся додому", захотілося додати Ріві, але вона стрималася.

— Коли здаси, приходь.

І помахав рукою, щоби йшла.

— А жити мені де? — спитала дівчина. Хоча, можливо, саме це не він має вирішувати.

— Наразі вільних будиночків для аспірантів немає! — зловтішно відповів магістр. — У нас тут викладачі розплодились, досвідом обмінюються. Так що… поживеш у гуртожитку.

"І не розвалишся", знову ж таки не сказала Ріві.

Загалом, завідувач аспірантури їй не сподобався. І вона йому явно не сподобалася. І допомагати він їй не стане. Тож просити його призначити в керівники Яфіна напевно не варто. На зло не призначить. Доведеться якось нав'язуватися самій. А нав'язуватися Ріві відверто не вміла.

— Може Яфіну розповісти, навіщо я у вікно полізла? Раптом йому сподобається моє прагнення знайомств з колегами? — спитала сама себе Ріві, покинувши кабінет негостинного магістра.