2

Ріві стояла перед величезним, металевим і начищеним до блиску термосом, прикріпленим на стіну, і бездумно на нього дивилася. Через начищеність ця дивна ємність для зберігання окропу була схожа на дзеркало, з чиїх глибин на Ріві так само бездумно дивилася дівчина. Худенька і дрібна, майже без фігури, як глузливо висловлювалися брати. Одягнена в похідний костюм, на який несхвально витріщалася немолода жінка. Разом з цією жінкою з'явилися дві досить галасливі дівчини, на яких вона весь час пирхала, щоб поводилися пристойно, і тепер в купе було тільки одне вільне місце, яке, напевно, займуть на наступній станції.

Дівчатам, до речі, костюм Ріві подобався. Мабуть мріяли позбутися своїх ситцевих суконь зі складчастими спідницями, капелюхів і згорнутих подушечками накидок, що чекають вечора і похолодання. Широкі штани з нефарбованого полотна з нитяної трави та тонка сорочка з відбитої лляної тканини для поїздки «ниткою» підходили набагато більше. А ось шкіряний жилет з металевими накладками, котрий додавав елегантності і робив Ріві схожою на войовницю, особливою зручністю не відрізнявся, але в цьому вона б не зізналася. Гарно ж.

Ще дівчата таємно витріщалися на вуха Ріві, за що добра матінка на них ледь чутно шипіла. Недобре витріщатись на чужі вуха, навіть якщо вони такі, з витягнутими та загостреними кінчиками. Правильні вуха, загалом, просто правильні вони на іншому материку.

Ріві зітхнула і торкнулася свого відображення. І де Яфін там хом'яка примудрився побачити? Худюща ж. Зате вилиці красиві, підборіддя майже ідеальне. І очі великі, хоч і не блакитні, а лише сірі. Губи, звісно, ​​тонкуваті, на носі ледь помітна горбинка, ще вії хотілося б довші, і щоб брови гарно піднімалися ближче до зовнішніх куточків очей, але чого нема, того нема. Хом'яка у цій зовнішності теж нема і близько.

— Бовдур, — прошепотіла Ріві.

— Допомогти? — спитали за спиною, і дівчина мало не підстрибнула.

Потім повільно-повільно обернулася і постаралася привітно посміхнутися, впізнавши сина старости — Вітара. Він їхав в якомусь іншому купе, ще й примудрився приятелів там зустріти, і Ріві була впевнена, що до самого прибуття вона його більше не побачить. А тут узяв і знайшовся.

— Я задумалася, — зізналася дівчина.

— О! — чомусь зрадів Вітар. — Магістр Яфін часто справляє таке враження.

— Да? — здивувалася Ріві, не дуже зрозумівши, що за враження (ну, не називає ж він хом'яками всіх підряд), але вирішивши, що це шанс хоч щось з'ясувати.

— Ну, таке… — завмер надія та опора батька. — Усі замислюються. Особливо якщо в нього робочий настрій і він починає сипати своїми ідеями, як з бездонної бочки. А ідеї суцільно такі, ну, здавалося б, нормальна людина до такого не додумається, часто взагалі якась дичина, як із тим покривалом, що приманює комарів. Яке павуки плетуть, а воно потім якось так пахне… чи така температура? А, не пам'ятаю. Загалом, запрошує кавалер дівчину на пікнік біля озера, і щоб дівчину не загризли комарі, випускає з коробочки спеціального павука. І все. Павук ситий, розмножуватися не вміє, а непокусана пані задоволена. Чудово ж. Але як воно звучало, коли він про це вперше заговорив... одну ніжну дівчину навіть знудило, просто в діжку з цінною пальмою. В оранжереї справа була. Кажуть, її потім знову нудило, коли прибирала за собою. І чого такій ніжній в природники було пертися? Пішла б у зіллявари, притирання навчилася робити, запашні. Хоча… там же запахи. Загалом, не має значення. Ти звикнеш!

На цій оптимістичній ноті Вітар потягнувся за чашкою, в яку збирався налити окропу.

— Він сказав, що я схожа на хом'яка, — сказала Ріві.

— Це добре! — не втрачав оптимізм син старости. — Якщо він називає чимось милим та пухнастим, то все добре. Малознайомих і незнайомих дівчат, які його дратують, він холодно кличе панночками. Знайомих — дорогенька наша. На нього за це навіть скаржилися, але магістр Паній відмахнувся і пообіцяв відреагувати, якщо наступного разу назве бодай дуриндою. На нього після цього теж здається скаржилися, комусь у королівській раді. Але там також якось не так відреагували.

— Як у вас весело, — пробурмотіла Ріві. Якщо якась дівчина не здатна змусити вчителя ставитись до себе хоча б з якоюсь повагою, то це її проблеми, і вона точно спробує виправити ситуацію, а не псуватиме свою репутацію скаргами.

— Чи ти на хом'яка образилася, бо він тобі сподобався? — осяяло Вітара, і він навіть презирливо хихикнув. — Ой, ти там зовсім не самотня. Він такий симпатяга-а-а-а, — явно передражнив він когось тонким голосом. — За нього навіть бійка була між подавальницями в одному шинку.

— О, — тільки й змогла сказати Ріві. Вплутуватися в бійку з подавальницями вона не готова. Хоча ідеї з жіночою чарівністю в її голову закрадалися.

— Все буде добре! — пообіцяв оптиміст Вітар і нарешті набрав собі окропу. — Звикнеш. Переконаєшся, що магістр Яфін, звичайно, симпатяга, але надміру захоплений роботою, і тебе відпустить. У нас там повно й інших симпатяг.

Із чим і пішов. А Ріві залишилася здивовано витріщатися йому вслід. У якийсь момент цей хлопець став надто схожим на когось із її братів, тільки вона не зрозуміла на кого саме. А може, він схожий на всіх разом. А брати дуже легко її читали. А ще, незважаючи на опір, так і не відчепились зі своїм захистом та заступництвом.

— Тільки цього мені не вистачало.

Адже Яфін справді симпатяга, ще й який, тільки вуха підкачали, але для жителя іншого материка то можна пробачити.

Повернулась Ріві на своє місце біля вікна замислена. Навіщось подивилася на Яфіна, переконавшись, що він ні крапельки не змінився, сидить приголомшливо спокійний, ніби це не його прокляли, і не його свердлить незадоволеним поглядом супутниця, а обидві її дочки кидають зацікавлені. Наче це не на нього чекали під дубом повсталі рештки рисі.

І Ріві захотілося його стукнути, а потім прочитати лекцію про те, що навіть нісенітниця може взяти і перерости у щось грандіозне, з чого він може і не виплутатися. Теорію прокльонів Ріві свого часу добре вивчила, навіть найвищу оцінку на опитуванні отримала. А цей сидить, спокійно так усміхається.