3

Третій дзвіночок, як і у випадку з Ріві, на перший погляд нічого поганого не віщував. Що може бути поганого в тому, що природника просять подивитися, чому пам'ятний дуб раптом надумав засихати?

І були вони на той момент навіть не в якомусь глухому селі неподалік болота. Вони встигли приїхати до містечка Три Перехрестя, доїхати до станції «Нітки» і навіть купити квитки на вечірню зв'язку стандартних візків.

Ріві, яка старанно вивчала місце, куди вирушала із завданням і вчитися, знала, що збирати у зв'язки коляски стали нещодавно, просто через те, що охочих у них проїхатися ставало з кожним роком все більше, і одного разу виявилося, що простіше причепити кілька колясок одна за одною, ніж все частіше відправляти в політ по нитці кожну окремо. Отак і з'явилися зв'язки.

На зв'язку з двох довгих вантажних ящиків без вікон і восьми з вікнами, що висіла поруч із високим пероном, Ріві дивилася з великим інтересом. І відриватися від цього заняття вона не збиралася. Але, на жаль, підійшла худенька жінка, в супроводі слуги, котрий тягнув велику сумку, і запитала, чи не зможе шановний магістр Ласс подивитись чому засихає дерево, посаджене саме того дня, коли ця жінка народилася.

— А чому б і ні? — не відмовився від такої честі Яфін. — Ріві, давай подивимось на дуб.

Ріві на дуб дивитися не хотілося. Їй набагато цікавішою була «Нитка». І зв'язка з колясок, яка ось-ось пірне в різнокольорове марево, що випускається стиснутою в нитку силою, і понесеться в далечінь швидше, ніж будь-коли зможе найшвидший кінь. Але, на жаль, відмовити майбутньому керівнику аспірантури вона не могла. Їй треба було йому подобатися. Від людини, яку ти дратуєш, досягти чогось набагато складніше.

— Давай, — лагідно промовила вона і ледве відірвала погляд від таких привабливих колясок.

Жителі цього материка в більшості випадків навіть не розуміють які чудові речі створюють. Може, саме тому воно в них і виходить?

***

Дуб був, як дуб. Порівняно молодий і на вигляд міцний. Ось тільки листя на частині гілок взяло і засохло. І цей процес, зважаючи на все, тривав.

— Можеш подивитися? А я поспостерігаю, може, потім допоможу тобі адаптуватися в нашій природній магії, — задумливо промовив Яфін.

Ріві навіть не відразу зрозуміла, чого він хоче. Потім тихо хмикнула, старанно відігнала від себе думки, що цей тип таким хитромудрим чином намагається вивідати якісь її таємниці, і підійшла до дуба.

На дотик це теж було дерево, як дерево. Ось тільки чомусь слабке, ніби не вчасно вирішило впасти у зимову сплячку.

Про це вона і сказала Яфіну. Потім опустилася навпочіпки і спробувала послухати землю, рух води та те, як дерево харчується.

— Там щось із корінням, наче хтось його відсікає і вже багато відсік, — сказала здивовано.

— Так… — задумливо простяг Яфін і подивився на жінку, яка покликала їх до цього дуба. — І що ж ви там закопали? Тільки не треба мені розповідати про те, що там кріт завівся. Таку казку я вже чув.

— Кішечку матуся в корінні поховала, — пробелькотіла бідна дубовласниця і чомусь почервоніла.

— Давно? — спитав Яфін.

— Ну, саме перед посадкою дуба. Мама вважала, що це буде чудовий пам'ятник улюблениці.

— Просто чудово. Ріві, є припущення?

— Отруйна кішка? — припустила дівчина.

— Хм… ваша матінка свою улюбленицю як закопувала? Просто так чи в коробці? — став ставити дивні питання Яфін.

— У ящику з липи, — з гордістю промовила дубовласниця. — Улюблениця ж!

— У труні, — тихо здивувалася Ріві. — Яка нарешті прогнила.

Яфін хмикнув, а потім промовив:

— Гаразд, спробуємо розібратися. За спектрами. Раптом щось звичне і зрозуміле, наприклад, у тому ящику перед кішкою корисні у господарстві та не корисні для дерев мінерали привезли.

І просто сів, поклавши долоні на землю.

Ріві дивилася на нього на всі очі. Господиня дуба – теж. І найменше вони очікували, що у відповідь на дії Яфіна дуб раптом захитається, нахилиться праворуч, а з-під його коріння, як від вибуху полетить земля.

Яфін лайнувся, скочив на ноги і різко махнув руками.

Дуб нахилився ще більше, а поруч із ним щось моторошно завило.

— Кішечка?! — люто спитав маг, обернувшись на мить до жінок, що стояли стовпами. — Кішечка?!

— Болотяна рись, — пробелькотіла бідна дубовласниця.

А Ріві нарешті роздивилася, через що нахилилося ще більше дерево. Яфін не просто так руками махав, він штовхнув щось темне і клочкувате і воно в дуб врізалося. А тепер намагалося себе від нього віддерти, якимось загадковим чином застрягши.

— Що це? — спитала майбутня аспірантка, раптом згадавши про свої рідні дзвіночки, що передвіщають неприємності.

— Ще одне немертве, якому коріння заважало вибратися, ось воно їх і жерло, вбиваючи дуб! — тоном «знайшла час ставити безглузді запитання» пояснив Яфін.

— О, — тільки й змогла сказати Ріві, досі впевнена, що з породженнями темряви мають воювати виключно носії цієї темряви, а ті, кому природа дарувала вміння себе чути, повинні щось вирощувати і намагатися зробити вирощене якомога краще.

Яфін, мабуть, був не в курсі, що дар у природника і тьмаборця зовсім різний. Тому дочекався поки колишня рись таки відчепиться від дерева і радісно мотиляючи майже відірваною головою кинеться до нього, схопився за праве передпліччя, знову лайнувся і різко сів.

Колишня рись повелася дивно, вона навіщось підлетіла, загадково вимахуючи лапами, звалилася мало не на Яфіна, а потім склалася в компактну грудку і упала в такому вигляді на землю.

— Швидко дров, масла, всі амулети, що розпалюють вогонь, які є і довгі палиці, щоб відштовхувати цю тварюку, якщо щит впаде раніше, ніж вона прогорить, — наказав неправильний природник, не відриваючи погляду від своєї ще більш неправильної здобичі.

Дубовласниця судорожно кивнула і, наплювавши на гідність, кудись помчала, піднявши край довгої спідниці. А Яфін сів, витягнувши ноги і досить життєрадісно промовив: