2

Перший дзвіночок, котрий натякав на справжню сутність Яфіна, був близьким родичем того дзвіночка, котрий віщував чергову неприємність від допитливості для Ріві. Він був малопомітний і, здавалося б, не мав значення.

Ну, подумаєш, якась селянка впізнала в Яфіні мага і попросила полити поля. Староста навіть нагороду обіцяв. Але Яфін пробурмотів: «А чому б і ні?». Невиразно пробурмотів, бо в цей момент їв бутерброд, сидячи на лавці біля криниці.

Після цього він попросив Ріві доглянути коней і долити їм води. Відмахнувся від обіцяної нагороди, попросивши зібрати їжу та надати пару кімнат для ночівлі. А потім, разом із бутербродами, пішов дивитися на найближче поле. Що він там видивився, дівчина не знала. Але грозу Яфін влаштував правильну. А головне, вода полилася з неба тільки після того, як він разом з Ріві опинився в гостях у старости, котрий вирішив самостійно годувати магів і вкладати їх спати.

Загалом, не дзвіночок, а дрібниця. Ріві ще вдома з подивом дізналася, що місцеві маги часто допомагають сільському господарству. Просто більшість із них влаштовували полив полів за гроші, а не їжу з ліжками.

Другий дзвіночок був помітнішим. Вони, тоді під'їхали до наступного села, і Яфін побачив щось цікаве серед дивних значків на щиті, прибитому до стовпа, що стояв на околиці.

— Давай подивимося, — запропонував маг.

І Ріві налаштувалась на те, що він знову допомагатиме чомусь рости, а то й плодоносити. І оплату попросить їжею. Яфін, незважаючи на статуру, був людиною ненажерливою, наскільки встигла помітити дівчина. Але маг впевнено доїхав до будинку старости, який впізнав за дорогою червоною черепицею на даху, спішився і переконливо постукав. Дуже переконливо постукав, двері аж завібрували.

На стукіт визирнув плюгавенький мужичок, вилупився на Яфіна, як на явище Діви Північних Снігів, а потім почав бурхливо, життєрадісно і явно фальшиво його вітати.

— Так… — похмуро сказав маг у відповідь.

Чоловік дивно заворушив пальцями біля живота, ще більш дивно засмикав правим кутом рота, ніби не знав усміхатися йому чи не варто, і став дивитися куди завгодно, аби не на дорогого гостя.

— Де він? — вирішив бути небагатослівним Яфін.

Мужичок тоненько охнув і хитнувся, ніби прийняв рішення негайно непритомніти, але в останню секунду передумав.

— Хто? — спитав дуже невпевнено.

— Той, на кого відреагувала охоронна табличка, — припечатав Яфін.

Чоловік трохи подумав, звівши очі в купку. Щось мабуть побачив на своєму носі і швидко-швидко залопотів:

— А я ж їй казав, що маги дізнаються. Казав! Але ж дурна жінка, що з неї взяти? Жаліслива. І з підвалу він поки що жодного разу при повному місяці не вирвався. Так, повиє трохи жалісно, ​​аж за душу бере, погризе опорні стовпи і заспокоюється. А потім сам же ті стовпи ремонтує, коли місяць на спад йде. Він взагалі справний чоловік, добрий, та ось трапилося лихо, вовк його покусав…

— Так… — ще похмуріше сказав Яфін. — Причому тут місяць і де ви взяли перевертня? І чому він у вас по підвалах ховається?

— Та він чоловік-то добрий, та тільки болотяні дівки його поплутали, і він по нетверезому розуму поцупив у купця вогняний камінь. Потім одумався, та хто ж повірить? І вовк ще вкусив.

— Який ще вовк? — щиро здивувався Яфін. — Через укус вовка ніхто перевертнем не стане, це дичина і вигадки. Там просто предок такий невдалий попався. А накопичувачі, з яких витікає енергія, могли активувати ці сплячі здібності.

— Так що, даремно Марися його в підвалі закриває? — зацікавився староста.

— Демони його знають. Нехай з'їздить до кланових і повчиться зі своїми здібностями справлятися. Якщо досі не збожеволів настільки, щоб рознести підвал і зжерти вашу жалісливу Марисю, то, напевно, щось зробити можна. А ні, то подавлювач йому видадуть, головне, щоб не забував заряджати.

— О! — щиро захопився староста освіченістю мага і закивав. — Обов'язково так йому й скажу, бо хороший чоловік, хоч і покусаний.

Яфін, мабуть від захоплення міцністю старостиної впевненості в тому, що перевертнями стають після укусу спеціально навченого вовка, ляснув себе долонею по лобі і подивився на Ріві, явно шукаючи підтримки. Потім труснув головою і знову подивився на чоловіка.

— Не збивайте мене з пантелику вашими вовками та Марисями! — гаркнув грізно. — Де та тварюка, на яку відреагувала охоронна табличка? На перевертнів вона точно не реагує, таблички налаштовані на присутність темних породжень.

— Жахи які! — ще більше захопився чоловік. — Що ж тут таке діється у нас, коли таблички реагують? — А потім обернувся і дико закричав: — Вітар, дурень необтесаний! А ну негайно йди сюди! Кого ти там бачив голого під місяцем? Об кого дошку зламав, неуч?!

На крики вийшов вихрастий, кароокий і конопатий хлопець. Сонно глянув на Яфіна і невпевнено пробурмотів:

— Доброго дня, магістр Ласс. Я тут це… мамці допомагав. Але я запізнюся зовсім трохи, я сьогодні ж збирався їхати.

Яфін видав дивний звук.

— У мене цього року немає хвостів, слово честі, — зачастив хлопець. — Я навіть местресі Данірі здав трави з третього разу і всі лабораторні зробив. А там перші три дні все одно тільки вступні та перездачі. Я нічого не втрачаю, а мамці треба було допомогти, до лікаря вона їхати не хотіла, та й дрібниця там, не встигла запустити. Я сьогодні ж хотів їхати, а тут ви, радість яка. У компанії безпечніше.

Чоловік недовірливо дивився на хлопця.

— Начхати мені на твої хвости, — сказав Яфін. — Навіть якщо вигонять, начхати! Перепоступиш, раз немає мозку нормально довчитися, втратиш час і репутацію. Твої проблеми. Ти мені краще скажи, чому у вас тут перевертні по підвалах ховаються та таблички на темряву реагують?

— Які ще перевертні? — здивувався Вітар і подивився на старосту. — Батьку?

— Та завела одна в нас коханця, дурепа, бо. Буду тебе коханцями дурних вдовиць турбувати? Може, він від неї ще втече, як попередній...