Чому не слід поступатися допитливості

Ріві досить часто казали, що саме допитливість її рано чи пізно погубить. Особливо часто про це говорила тітонька Шанес, яка встигла побувати на другому материку та підхопити від когось веселу приказку про кішку. Втім, ця ж тітонька стверджувала, що тут нічого не вдієш і що «погубить» зовсім не рівнозначно «вб'є». А потім ще й сміялася.

І Ріві навіть здогадувалася чому тітоньку її цікавість так смішила. Саме через допитливість вона примудрялася вплутуватися в абсолютно ідіотські ситуації. Але все одно нічого із собою зробити не могла. Цікавість її буквально вела, і чинити опір можна було тільки тоді, коли воно було зовсім зайвим. Ось на прийомі в Срібному Палаці Ріві могла себе стримати та виглядати вихованою, розумною, майже ідеальною дівчиною. А в ситуаціях, коли не треба було заганяти себе в жорсткі рамки умовностей, обов'язку чи завдання, вся ця стриманість кудись зникала.

Іноді Ріві здавалося, що цікавість є частиною її магічного дару. І що позбуватися її не можна ні в якому разі, скільки б неприємностей воно не завдало. Тому що разом із цікавістю зникне частина магії, саме та частина, яка перетворювала Ріві на художника. А без цікавості вона буде звичайним ремісником, може навіть рівня іншої тітоньки, яка тільки й уміє, що вирощуватиме троянди синього кольору.

Того вечора Ріві сиділа на лавці біля таверни, переповненої купцями та їхніми працівниками, чинно їла витягнуті з власної сумки бутерброди і цікавитись чим би не було не збиралася. Навпаки, вона намагалася подумки розпланувати завтрашній день, на той випадок, якщо ніхто так і не приїде її зустрічати. Якби вона була студенткою, точно б приїхали. Адже дівчина вперше на чужому материку. Одна. Та ще й вийшла з криво налаштованого порталу не зовсім там, де мала. Хтось, напевно, щось наплутав у розрахунках.

Втім, воно не важливе, а важливе те, що вона не студентка. Вона аспірантка. Ну, майже аспірантка, у тому, що зможе скласти належні при вступі іспити, Ріві нітрохи не сумнівалася, не дарма ж так до них готувалася. А статус аспіранта не гарантує, що зустрічаючі, помітивши її маяк осторонь маршруту, одразу кинулися до нього. Аспіранти, за ідеєю, люди вже більш-менш самостійні і няньок не потребують.

Загалом, у Ріві і так були турботи. І здавалося б, для цікавості і місце невідповідне, і час. А цікавості на це виявилося начхати.

Першим дзвіночком став незнайомий, але дуже приємний запах. Ріві на нього уваги майже не звернула. Так зазначила, що десь недалеко цвіте щось незнайоме і все. На чужому материку незнайоме мало бути.

Другим дзвіночком стало лоскотне відчуття на потилиці. Ознака того, що недалеко пройшов дуже сильний маг-природник. Ріві сама навчила себе так реагувати на колег, корисно знати, що вони десь поруч, з якою б метою вони там не були.

А ось третім була чужа магія. Вона потекла по стінах, розкрила невидимі пелюстки в повітрі і буквально зіштовхнула Ріві з лавки. Тому що магія була яскравою, як той самий ліхтар, що притягує до себе нічних метеликів. Сильна та рівна. А така буває тільки у колег із практично ідеальним контролем, що саме по собі рідкість, гідна заздрості. Зазвичай магія природників мчить уперед, як старий віз по колодовбинах. І віжки намагаються вирватися з рук. Або безглуздо, але радісно мотається з боку на бік, як собачий хвіст. Або ... та по-різному буває. А щоб природник ось так запросто свою магію вів, не даючи їй робити зайвих рухів та втрачати енергію, це мав бути справжній майстер.

Залишитись на лавці в компанії бутербродів і не побачити майстра Ріві просто не могла. Вона б собі не пробачила. Адже тут перехрестя, і він звідси може виїхати в будь-який бік. Або навіть полетіти на тій дивній штуці, схожій на літаючий огірок з підвішеним кошиком, котру вона бачила сьогодні вдень.

Тому Ріві трохи постояла із заплющеними очима, намагаючись у хитросплетіннях чужої магії знайти її джерело, потім їх відкрила і рішуче почала обходити таверну. Тому що справжній майстер, схоже, проганяв комарів та іншу кусючу живність із кімнати, що знаходилася в гостьовім будинку за таверною. І ось ця краса, яку він так легко виплітав і відпускав у світ, була банальним побутовим плетінням.

Майстер був справжнім. І подивитися на нього треба було обов'язково. Запам'ятати. А потім придумати, як познайомитись. Нехай навіть у віддаленому майбутньому. Тому що у майбутньому близькому буде не до нових, несподіваних знайомств. Тут би з очікуваними розібратись.

Джерело привабливої ​​магії знаходилося у дуже вдалому місці. Вікно, з якого цією магією буквально пахло, хоч і знаходилося на другому поверсі, але виходило не на двір, яким туди-сюди гасали постояльці, подавальниці з кошиками і підозрілі дівчата, котрі старанно зображували скромниць, що заблукали. Виходило це вікно на крихітний садок за гостьовим будинком та глуху стіну. І там взагалі не було нікого.

А ще вікно було відчинене і манило світлом.

— Я тільки подивлюся, запам'ятаю і тихенько сховаюся, — пообіцяла сама собі Ріві, старанно не звертаючи уваги на цікавість, якій хотілося піддивитися, як справжні майстри виплітають свою красу. Цікавість була навіть не проти того, щоб Ріві залізла в кімнату і зажадала від природника щось показати. — Тихо-тихо подивлюся.

Долізла до вікна дівчина швидко та тихо. Стіна — не оштукатурена і складена з каменів. Досить неохайно складена, вчепитися і поставити ногу є куди. Тут навіть місцеві люди запросто залізуть, а гості з сусіднього материка не помітять жодних складнощів.

А ось вікно приготувало непомічений знизу сюрприз — у нього було підвіконня, що випирало на вулицю. З викликом випирало. Примушує за себе чіплятися, ризикуючи повиснути. І, мабуть, виявивши цю красу, слід було відмовитися від ідеї подивитися на справжнього майстра. Але Ріві дуже хотілося. А тут якесь підвіконня, виклик кидає.

— Я тільки загляну, якщо не побачу обличчя, так і бути, — подумки пообіцяла собі.

Потім трохи повисіла в дуже дивній позі, піднявшись ногами, наскільки могла високо, не висовуючи при цьому над підвіконням голову. Налаштувалася і різко розпрямилася, викидаючи себе нагору.