Глава 4. Ясна

Зранку Давид довго валявся у ліжку. Він давно вже прокинувся і тепер лежав втупившись у стелю. «Невже й справді реально виграти грант? Чи там все теж купується і переможця уже визначили до початку конкурсу?» .  Тихо постукала мама:

• Синку, в тебе все добре? Поснідаєш зі мною?
• Не зараз, ма!
• Я збиратимусь на роботу. Залишу сніданок на столі. Розігрієш потім.
• Угу.

Вже в дверях вона зустрілася з хлопцями, що прийшли навідати Давида.

• Давиде, до тебе гості! Зустрінь, будь ласка, сам! Я поспішаю.

Іван та Андрій були здивовані зустрічі у такому місці. Хоча й прийшли з однаковою проблемою. Мовчки чекали на господаря у вітальні.

• Здоров!
• І вам не хворіти. Чого приперлися зранку?

Відвідувачі переглянулися між собою, ніхто не наважувався розпочати першим. Певно розраховуючи на конфіденційність.

• Якщо передумали, то я до себе. У мене купа справ,- Давид почав розвертати візка.
• Стривай!
• Ну?
• Вчора хакнули мого ноута. Може глянеш? Я заплачу, - першим пожалівся Іван.
• Бойко, а чи не ти мене вчора звинувачував у пограбуванні? Тепер допомоги просиш?
• Сорян, брат. Я помилився. Сьогодні був у поліції, вони знайшли винуватця.
• Ооо! Вітаю! А чому одразу не написав заяву, що хакнули?
• Та не хотів щоб знову шманали… Я так підозрюю, що це одна й та сама особа. Потрібні докази…
• То як саме це сталося?
• Увечері я дивився молодіжний серіал, ну той де ще така руда товстуха грає… як її…
• Коротше!
• А потім відкрив пиво…
• Ще коротше!
• На екрані висвітилося « ТЕБЕ ПОКАРАНО» і ноут здох.
• А у Тимура теж саме між іншим! То тобі ще легше буде знайти!
• Вибачте, шановні, нічим не можу допомогти!
• Але ж мені більше немає куди звернутися! Це ж Тимур! Він нам як брат! – випалив Андрій.
• У мене є важливий соціальний проект. Я хочу отримати грант. Все інше мішура. Бувайте.

Розчаровані хлопці поплентали до виходу. Тон голосу господаря не залишав сумнівів – тут їм не раді і допомагати не будуть.

Увесь наступний тиждень Давид готувався до відбірного туру конкурсу і коли документи нарешті були готові, з допомогою Павла, урочисто поїхали до юридичної компанії.

• Радий знову бачити! – Ігор Ростиславович вийшов на зустріч. – Ну, то як воно?
• Добридень! Усе готово.
• Що ж ходімо подивимося й будемо відправляти. А ти Миколо приготуй щось до чаю, - звернувся до свого помічника, - Святкуватимемо!

Через декілька годин усе було готово.  Давида переповнили почуття тривоги і  ледь жевріюча надія. За частуваннями юрист поцікавився:

• То як тобі у нас? Подобається? Он Павло напросився на проходження практики. Будемо раді йому.
• Так у Вас тут мило. Радий за тебе, - звернувся до друга, злегка обійнявши його, потиснув руку. – Чому не похвалився?
• Та все нагоди не було. У тебе тут важливіше…
• Дурню несеш. Бажаю успіхів!
• Ми власне чого цікавимося, може й ти хочеш приєднатися до нашої команди? Хлопець ти розумний, кмітливий, а мені інколи складно розібратися з технічними моментами клієнтів…
• Дякую, я подумаю. Далеко мені. Та й над проектом працювати треба.
• Можеш перейти на фріланс. Працювати у зручний час. В тім вибір за тобою.

Вдома на Давида вже чекав старший сержант Головченко.

• Привіт, друже! Як справи?
• О…це знову Ви. Добридень! Що цього разу?
• Пам’ятаєте громадянина Бойко?
• Ага. Навіть встиг учора познайомитися. І що?
• Грабіжника знайшли. Правда з невеличкою допомогою небайдужого аноніма.
• Вітаю. А я тут до чого?
• Тимур Скалита Ваш друг?
• Був моїм другом.
• Власне це його рук справа. Хоча він теж вже трохи покараний – вчора хакнули його комп’ютера, як і ноутбука Бойко. Вам про це нічого раптом не відомо?
• Вранці вони скаржилися. Просили допомогти.
• То Ви вже в курсі подробиць?
•  Я таким не займаюсь, тому й не заглиблювався.
• Зрозуміло. Знаєте чим займався Іван?
• Звідки мені знати, я ж щойно з ним познайомився?!
• Дивно. Інші студенти факультету знають. От і анонім наприклад.
• Я на заочці. Майже ні з ким не спілкуюсь.
• Що ж Робіне Гуде, не затримуватиму. Однак раджу чітко накреслити межу і триматися її. Тим паче, що борешся за грант.
• Звідки Ви…?
• Бувай, студенте! Ти хороший хлопець, шануйся!

З цими словами сержант вийшов, залишивши хлопця сам на сам з сотнями різних думок. Минуло, ще декілька тижнів. Давид успішно здав сесію. Проект застопорився через брак доступу до певної інформації. Хлопець засумував і вирішив відвідати друга на новому робочому місці. Дістатися туди самостійно було взагалі за межами реальності, тому він вперше за останній рік звернувся до батька за допомогою. Не зважаючи на щільний робочий графік, той одразу ж погодився і відвіз хлопця автомобілем. Встигнувши навіть поспіхом познайомитися з новим другом.

        В офісі хлопцю всі були раді. Більш того, їх змовницькі погляди почали бентежити гостя. Поки Павло готував каву, до вестибюля увійшла молода дівчина. Руде волосся та акуратні веснянки, додавали їй якогось особливого шарму. Вона повільно оглянула великий хол і одразу направилася в сторону Давида.

• Привіт! Мене звуть Ясна! Я шукаю Доброго справ майстра…

Хлопець не абияк збентежився, прокручуючи в голові безліч можливих варіантів:

• Чому Ви вирішили, що я можу Вам допомогти?
• Тому, що я Вас саме таким і уявляла…

Давид вперше за все життя не знайшов, що відповісти. Однак дівчина поводилася невимушено, що в свою чергу швидко розрядило обстановку.

• Ось. Мій фірмовий шоколадний чизкейк. На знак подяки.
• Подяки? За що?
• Я сестра того бовдура, що вирішив помститися Марії.