Глава 3. Випарувана надія

Дорога до юридичної компанії і справді виявилася забігом з перешкодами. В переповненому тролейбусі довелося їхати майже дві години. Та ще й неймовірна задуха. Однак це була остання надія, треба було потерпіти. Приємний молодий чоловік ввічливо зустрів нових клієнтів та провів до невеличкого затишного кабінету.

• Ігоре Ростиславовичу, до Вас відвідувачі!
• Вітаю, проходьте, будь ласка, - витримавши паузу поцікавився, - чим можу допомогти?

Давид вже майже без ентузіазму вкотре виклав подробиці свого стартапу. Чоловік уважно вислухав, періодично задаючи уточнюючі питання.

• Зрозуміло. Чесно кажучи я не готовий одразу сказати з чого потрібно починати… Я розділяю обурення, що читається  у Ваших очах. Дійсно в нашій країні, поки що, дуже складно просувати такого роду проекти. У Вас є з собою хоч якийсь поетапний план чи необхідні розрахунки?
• Звісно, - Павло протягнув папку.
• Випийте кави у приймальній, мені потрібно зробити декілька дзвінків.

Хлопці слухняно покинули кабінет. До вестибюлю цим часом увійшла струнка блондинка. Білі кеди, плаття у дрібні квіточки та шкіряна косуха. Зі спини звичайна студентка, однак її голос здавався дуже знайомим:

• Ну, благаю Вас! Мені справді конче потрібна допомога! Я не знаю куди більше можна звернутися…
• Вибачте, шановна, але наша компанія не надає такі послуги. Зверніться до кіберполіції. Зараз вона непогано працює.
• Не можна мені до поліції! Інакше друга частина відео знову потрапить до Ютубу!

Дівчина обернулась і побачивши Давида та Павла, мирно попиваючих каву, швидко метнулася до них:

• О! А я вас знаю. Ми навчаємося в одному універі! Я Марія. Ви тут працюєте?

Не дочекавшись відповіді, вона відчайдушно почала  викладати суть своєї проблеми. Перебиваючи друзів, що все ще почергово намагалися прояснити ситуацію.  Марія розповіла, що її романтична зустріч з давнім знайомим з усіма інтимними подробицями була записана на відео. Хлопець шантажував її та вимагав велику суму грошей, а коли вона відмовилася виклав першу частину. Відео стало вірусним, за перші години майже п’ятдесят тисяч переглядів.  Дівчина плакала тицяючи у руки Давиду якісь папірці з ніками , емейлами, адресами та телефонами, а коли нарешті зрозуміла, що хлопці теж відвідувачі, почервоніла та вибігла з приміщення, залишивши навіть сумочку. Тим часом повернувся Ігор Ростиславович.

• Пропоную прийняти участь у відбірному етапі « Новий погляд». Це державний конкурс з чималим грантом. Ось список необхідних документів та досліджень, - він протягнув руку з щойно роздрукованими файлами.

Давид взявся за край , однак чоловік все ще міцно тримав папери. Пильно дивлячись в очі студенту, юрист додав:

• Я злочинцям не допомагаю. Тому без дурниць. Якщо в чомусь сумніваєшся, краще запитай зараз. Ніяких проникнень до баз медичних установ.

« Як він це робить? Ніби думки читає… Що ж спробую зачекати», а в голос спокійно відповів:

• Ок. Готую документи. Дякую за допомогу.
• Як усе буде готово приїзди. Разом оформимо та відправимо.

Давид кивнув головою і разом з другом направилися додому. Щоб обговорити деталі, хлопці вирішили прогулятися парком поряд з будинком. Долаючи невеличкі сходи, Павло акуратно штовхав візок.

• Ось бачиш! Світ не без добрих людей!
• Угу. Спочатку побачимо, що з цього вийде…

Хлопець не встиг договорити, коли почув сильний поштовх у спину, він встиг схопитися за поручні та товариш спіткнувшись, кубарем скотився донизу.

• Ну, що Добрих справ майстер! Злякався! А уяви собі мій переляк, коли я залишився без грошей напередодні сесії! – незнайомець аж пашів від агресії.
• Пашко! Пашко, з тобою все гаразд?!

Нападник схаменувся, усвідомивши скоєне і швидко спустився:

• От чорт! Чувак, ти як?

Павло повільно піднявся обтрушуючи одяг.

• Здається, все добре. Трохи стесав лікті та долоні… А ти в біса хто?! Це ти мене штовхнув?! – студент кинувся на незнайомця.
• Я …Іван Бойко. Хотів поговорити з цим мерзотником, - кивнув у бік Давида.
• Ти слова підбирай, коли говориш про мого друга!
• А як мені говорити, коли він мене пограбував???

Хлопці одночасно повернули голови у бік Давида.

• Може хтось мені допоможе подолати сходи? Тоді й поговоримо.

Спустившись вони зупинились біля першої ж лавочки.

• Я тебе навіть не знаю.
• Одне іншому не заважає!
• З чого ти взагалі вирішив, що це я?
• Добрі люди підказали.
• А якби ти вбив Пашку?
• То я ж цей… ненавмисно. Просто як побачив тебе, не стримався.

В розмову втрутився Павло:

• Це точно не Давид. Я його з дитинства знаю. Ти шукаєш не там. Краще подумай: ти сам живеш? Хтось ще має доступ до твоїх гаджетів? Може кого підозрюєш? Вороги?
• Та купа! І ворогів, і поряд тусуючихся.
• Ну, тоді чому ти так дивуєшся?
• Не кожен на таке технічно здатен. Тут розум потрібен…
• Розумна людина на таке не піде, - констатував Павло.

Ще трохи поспілкувавшись, хлопці мирно розійшлись. А вже наступного дня Іван отримав дивне повідомлення  « ТЕБЕ ПОКАРАНО!!!», разом з тим  екран ноутбука бликнув та навіки згас. Через тиждень увесь універ гудів про нового хакера.  Щонайменше десяток студентів отримали такі повідомлення. Ніхто не зміг встановити закономірності між постраждалими.