146.

Коли Дін підійшов ближче, хлопець вже завершував розмову. Помітивши свого нового союзника, Алекс зістрибнув із капота.

— О, привіт, — мовив він. — Ніко сказала, що ти приїдеш пізніше.

— Привіт, — привітався Дін. — Поговоримо?

— Окей, — легко усміхнувся Алекс. — Про що?

— Про Кіару, — хлопець засунув руки до кишень джинсів і уважно подивився на співрозмовника. — Ти дійсно досі в неї закоханий?

— Так, — без вагань відповів друг.

— І більше ніхто не привертав твою увагу так, як вона?

— Так.

— А Обрі?

— Я думав, що ми могли б зустрічатися. Що тоді я зможу забути твою сестру. Але я ніколи не відчував до Обрі те саме, що й до Кіари.

Дін важко видихнув. На мить між ними запанувала тиша. Алекс чекав на подальший розвиток подій.

— Окей, — раптом мовив Дін. — Я не буду вам перешкоджати. Можеш спілкуватися з Кіарою. Але якщо ти її хоч якось скривдиш — начувайся.

— Я ніколи її не скривджу, — твердо відповів Алекс. — Мені цікаво — з чого такі зміни?

— Не твоя справа, Алексе, — трохи роздратовано кинув Дін. — Іди, пошукай її.

— Але я не знаю, чи відчуває вона щось до мене, — раптом мовив Алекс. — Як ти це собі уявляєш?

— Алексе, йди, бо я зараз тобі вріжу, — попередив хлопець.

Двічі вмовляти не довелося. Алекс швидко попрямував до квартири.

— Кіару хтось бачив? — запитав він у хлопців, які, за традицією, грали у вітальні.

— На другому поверсі була, — кинув Арман, не відволікаючись.

— Ага, я теж її там бачив, — підтвердив Кір.

— Дякую, — Алекс рушив до сходів і піднявся на другий поверх.

Він заглянув до гостьової кімнати, двері якої були трохи прочинені — нікого. Далі до другої вітальні — теж порожньо. Хлопець пройшов далі, прямуючи до наступної кімнати, що вела на балкон. Там він і знайшов Кіару. Дівчина стояла біля величезного дзеркала і фарбувала очі.

— Привіт, — привітався Алекс, заходячи всередину.

— Привіт, — досить холодно відповіла Кіара, не відволікаючись від свого заняття. — Хлопці у вітальні.

— Я знаю. Я не до них, а до тебе. Хочу поговорити, — хлопець підійшов ближче.

— З Обрі поговори, — вирвалося у Кіари, після чого та різко запнулася і ретельніше зосередилася на своєму занятті.

— Ого, — тільки й мовив Алекс.

Такого він не очікував.

«Це що, ревнощі? То може Дін щось знав?»

— Ти через це мене уникаєш?

— З чого ти взяв, що я тебе уникаю? — Кіара розвернулася і гнівно на нього подивилася.

— Бо це помітно.

— Ми ніколи особливо не спілкувалися.

— Неправда, — Алекс зробив ще крок уперед, а дівчина навпаки позадкувала. — Ми тільки в Ніорімі бачилися кілька разів. Тоді, в торговому центрі. А потім ти сама мене покликала.

— Мені було нудно, — Кіара щосили намагалася напустити в голос байдужості, продовжуючи відступати.

— Але ти ж чомусь обрала мене?

— Хотіла позлити Діна.

— Навіщо?

Спина дівчини торкнулася підвіконня біля дверей, що вели на балкон. Далі відступати вже не було куди. Алекс миттєво опинився майже впритул, поставивши обидві руки по боках і блокуючи всі шляхи до втечі. Кіара одразу опустила очі, відчуваючи, як густо червоніє.

У цей момент телефон дівчини, що лежав на тому самому підвіконні, зрадницьки засвітився, демонструючи заставку. Це було те саме фото, яке зробили подруги Кіари — її поцілунок із Алексом. І хоч зображення було обрізане і трохи заретушоване, хлопець одразу його впізнав.

— Я пам'ятаю цей день, — раптом мовив він, торкаючись пальцями підборіддя дівчини. — І в мене теж є це фото.

Кіара здивовано підвела очі і подивилася на хлопця. Зустрівшись із його поглядом, вона миттєво почервоніла ще більше.

— Я кохаю тебе, Кіаро, — продовжив Алекс. — Приблизно з того самого моменту. Чи ти думаєш, що я б просто так тебе цілував?

— І я тебе, — ледве чутно мовила Кіара.

Вся її оборона не витримала й розсипалася. Тоді Алекс нахилився ще ближче і торкнувся губ дівчини своїми

***

Дін, якому не сиділося на місці й який вирішив трохи проконтролювати ситуацію, аж здригнувся, коли хтось позаду торкнувся його плеча.

— Підглядати негарно, — тихо мовила Ніко. — Ходімо.

— Я вже починаю шкодувати, що погодився на це, — трохи стривожено мовив хлопець.

— Боїшся, що Алекс так захопиться Кіарою, що забуде про Райнома? — вже на повний голос мовила сестра Аллана, коли вони відійшли від кімнати і прямували коридором до сходів.

— Райном не дасть про себе забути, — відповів Дін. — Я боюся, що даремно дозволив Алексові діяти.

— Заспокойся, Діне. Все буде гаразд. А Райном точно ще довго не дасть вам засумувати.

— Ага, хоч у чомусь я впевнений. Добре, ходімо — незабаром на нас чекає серйозна сутичка з ним. Сподіваюся, Алекс усе ж таки підтягнеться.

З цими словами Дін трохи прискорив крок. Можливо, Ніко мала рацію. Можливо, їхній союз протримається довше, ніж того разу. В будь-якому разі, немає жодного сенсу роздумувати над тим, а що, якщо. На обидві команди чекає ще багато пригод.