145.

Дін невизначено кивнув. В обох ситуаціях він знав майже всю правду, але цього разу збирався її розкрити.

— Невже вона тобі сподобалася? Обрі? — раптом запитав хлопець.

— Діне, ти чудово знаєш, хто мені подобається, — Алекс повернув голову й уважно подивився на союзника.

— Тоді я нічого не розумію, — Дін розвів руками.

— Це неважливо, — кинув Аллан. Він знову подумав про Кіару. За ці дні майже не бачив її. А тих кілька разів, що вони перетнулися у квартирі, сестра Діна трималася якось дивно відсторонено. Алекс так і не зміг зрозуміти чому. — А у Кіари все добре?

— У Кіари все чудово, — сердито кинув Дін, даючи до зрозуміння, що на цю тему спілкуватися не збирається.

— Чудово, — відповів Алекс. — То що, поговоримо про справи?

***

Мейлін увійшла до кухні й одразу попрямувала до холодильника, щоб взяти напої для себе та Ерна. Хлопець чекав у машині.

— Привіт, — пролунав позаду голос Армана.

Дівчина взяла дві банки солодкої води й розвернулася.

— Привіт, — підкреслено нейтрально мовила вона й пішла до виходу.

— Я хотів поговорити, — із благанням у голосі сказав Арман.

— Про що? — Мейлін зупинилася й підвела на нього очі.

— Хотів вибачитися, — продовжив колишній. — Я справді зробив багато поганого. Але найбільше шкодую про той день, коли викрав Майлу. Я налякав тебе…

Хлопець зробив невелику паузу.

— Я не розраховую, що ми будемо спілкуватися. Вибач, що мене так понесло. Я приревнував до Ерна, був засліплений злістю.

— Нехай це буде для тебе уроком, — холодно відповіла Мейлін. — Я вже не злюся на тебе, Армане. Давно. Це добре, якщо ти дійсно щось зрозумів.

У цей момент до кімнати увійшов Ерн. Побачивши колишнього супротивника, він напружився, але виду не подав.

— Ти скоро? — запитав він, ігноруючи Армана.

— Ага, вже йду, — відповіла Мейлін. — Ходімо.

Вони вийшли на вулицю.

— Що він хотів? — запитав Ерн.

— Вибачитися, — коротко мовила дівчина. — Звучить дивно, правда?

***

Наступного дня Дін вийшов з кав'ярні з гарячою кавою в руках і попрямував до автівки. Щойно він відчинив дверцята й поставив стаканчик у підставку, як за спиною пролунав знайомий голос.

— Привіт, Діне, — хлопець обернувся й побачив Ніко. — Ти до Алекса?

— Привіт, Ніко. Ага, — відповів він.

— Підкинеш?

— Сідай.

Дін ввічливо відчинив передні пасажирські дверцята, запрошуючи сестру Алекса сісти, після чого обійшов транспортний засіб й зайняв місце водія. Автівка рушила з місця.

— Ти без автівки? — запитав Дін.

— Ага, літаком прилетіла, — відповіла Ніко. — Я ненадовго.

— Зрозуміло.

— Твої батьки вже знають про вашу умову з Алексом?

— Ще ні. Я не звітую перед батьком про все. Але він все одно дізнається.

— Не думаю, що це буде критично, — Ніко зробила паузу. — Як гадаєш, ти довго зможеш тримати Алекса і Кіару на відстані?

Дін повернув голову. Ніко уважно дивилася на нього.

— Чому ти проти їхніх відносин? Ти ж усе розумієш. Боїшся, що ваш союз не протримається довго?

— Цього я точно не боюся.

— Тоді в чому причина?

— В Алексі. Ти ж сама знаєш, що він популярний серед дівчат і активно цим користується. Хоча я не пам'ятаю, щоб у нього була хоч одна постійна дівчина. Ось це мені не подобається. Я не хочу, щоб Кіара потім страждала.

Ніко якось дивно усміхнулася й тихенько захихотіла.

— Що? — запитав Дін.

— Як думаєш, чому в Алекса не було жодної постійної дівчини?

— Тому що він легковажний і вітряний?

— Ні, Діне. Тому що він любить Кіару. Майже з дитинства. Алекс — однолюб. Хоч він і намагався переключитися на Обрі, він радше вмовляв себе, що щось до неї відчуває. Звідси й ця зацикленість.

— Думаєш, що так добре його знаєш?

— Точно краще за тебе. Дай їм шанс, Діне. Ти не зможеш постійно оберігати Кіару від любовних невдач, ти ж сам це розумієш. Зі свого боку можу гарантувати, що Алексу будуть непереливки, якщо він щось учудить.

— У цьому я не сумніваюся, — Дін усміхнувся. — Слухай, ти останнім часом якось занадто втручаєшся. На тебе не схоже.

— Бо ви мене вже дістали. Аж око сіпається від того, як у вас усе складно, — Ніко закотила очі. — Не мучай сестру, вона не твоя власність.

— Добре, я подумаю над твоїми словами.

— Окей, вже якийсь прогрес.

Невдовзі автівка зупинилася біля будинку. Дін висадив пасажирку.

— Я пізніше приїду, — мовив він. — Хочу дещо зробити.

Слова Ніко зачепили хлопця. Він ніколи не думав з такої перспективи.

«Алекс ніколи не заводив серйозних відносин, бо закоханий у Кіару? Вже стільки років минуло. А що, як це правда?»

Від цієї думки Дін відчув себе ніяково.

«От вміє Ніко зачепити, теж мені — дипломат».

З такими думками Дін вирулив на трасу, що вела за місто, і попрямував до невеличкого озера. Йому треба було терміново зібратися з думками.

***

Дін пробув на озері аж до вечора. Просто сидів на берегу й насолоджувався природою, вдихаючи чисте повітря. Людей було небагато — не сезон. Коли почало темніти, хлопець вирішив повертатися. Проаналізувавши розмови й спогади, Дін збирався відверто поговорити з Алексом.

Друга не довелося довго шукати. Дін заїхав у двір і одразу побачив його автівку. Алекс сидів на капоті й розмовляв із кимось телефоном.