144.

Повертаючись до квартири, Кіара ледь не зіштовхнулася з Арманом, якому теж терміново знадобилося на балкон. Якийсь ажіотаж сьогодні.

— Ти це бачила? — запитав хлопець, звертаючись до Ніко. — Зроби щось.

— Ми про Алекса? — уточнила дівчина.

— А про кого ще? У нього знову пам'ять, як у рибки.

— Хто б казав.

— Якщо ти зараз натякаєш на Рейген, то у мене з пам'яттю все чудово.

— Але погано з контролем.

— Ну хоч ти мені про це не кажи.

— Це твоя справа.

— Так, ти зробиш щось?

— Зроблю. Звісно, було б краще, якби ви всі зібралися й просто поговорили. Але не будемо затягувати, — з цими словами Ніко повернулася всередину квартири. Тепер вона прямувала до вітальні. Інші хлопці з команди Алекса вже встигли повернутися, тому компанія в Обрі значно побільшала. — Ти ще тут? Шкода, а я давала тобі час забратися звідси.

Останні фрази були адресовані гості. Та напружилася, відчуваючи підступ у голосі Ніко.

— Ніко, що це означає? — трохи суворим тоном запитав Алекс.

— Зараз дізнаєшся, — дівчина підійшла ближче. Вона кинула на брата такий погляд, що йому стало лячно. — Твоя довірливість мене іноді просто вражає. Не хвилюйся, дівчинко, буде швидко й боляче.

— Чого ти від мене хочеш? — пропищала Обрі. — Я вже все пояснила Алексові. Так, Вестлей — мій брат, але ми не спілкуємося. Я взагалі його боюся.

— Серйозно? — Ніко звела брови. В принципі, вона була готова до такої відкритої брехні. — Перевіримо?

— І як же? — Обрі додала у голос нотки самовпевненності.

— Можна твій телефончик? — Ніко мило усміхнулася.

— Та легко, мені приховувати нічого, — дівчина з награною обуреністю сунула руку до кишені і витягнула звідти мобільник. — На, дивися. Навіть розблокую.

Обрі внутрішньо тріумфувала. Зараз їй вдасться не тільки набрати балів в очах хлопців, а й виставити себе жертвою. Саме те, що треба для повернення довіри. Ніко взяла мобільник, витягнула з нагрудної кишені дротові навушники і подивилася просто на гостю.

— Я підключу, окей? — запитала вона.

— Та підключай, — зухвало відповіла Обрі. — До речі, а ти знаєш, що в моді вже давно бездротові?

— Я б на твоєму місці продовжувала робити вигляд милої й невинної дівчинки, знадобиться, — посміхнулася Ніко, підключаючи навушники. Те, що у Обрі на телефоні встановлено другий паралельний простір, дівчина здогадалася одразу. Хоча б тому, що та намалювала пароль-візерунок двічі поспіль. До того ж різний. Лишалося тільки підключитися до того, що не для чужих очей. — Ну добре, даю тобі останній шанс. Ти стверджуєш, що не спілкуєшся з братом?

— Не спілкуюся. Він, звісно, інколи приїжджає до мами. Але я з ним не розмовляю.

— Ага, тільки переписуєшся, — сестра Алекса розвернула телефон екраном до хлопців, показуючи переписку.

«Вестлей: Давай, якщо протримаєшся хоча б день, то я натякну про тебе Райному. Хоча я впевнений, що ти одразу провалишся.

Обрі: Пфф, нащо тоді знову викликав мене допомогати? Я ж тобі ще тоді казала, що мені вистачило їх товариства того разу.

Вестлей: Бо ти не можеш відмовитися. Ти зацікавлена у цьому ще більше, ніж я і Райном.

Обрі: Твоя правда.

Вестлей: Вже придумала, що скажеш?

Обрі: Скажу, що не спілкуюся з тобою. І взагалі опишу тебе як жахливого брата. Ти на це заслужив, принаймні.

Вестлей: Та можеш казати, що хочеш. Мені то що.»

— Читаємо далі, чи достатньо? — запитала Ніко.

У дівчини аж мову відняло. Такого вона точно не очікувала.

— Ти не знала, що Ніко — хакер? — пирснув позаду Арман. Він не бачив переписку, але чудово зрозумів, що Обрі викрили. — Двері там, якщо що.

— Окей, добре, — Обрі нервово підвелася з місця і вся виструнчилася. — Ти виграла, молодець. Я дійсно прийшла сюди за наказом Райнома. І що далі? Триматимете мене тут силою? Битимете?

— Ні, хоча ти на це цілком заслуговуєш, — Ніко скептично підвела одну брову.

Цей театр одного актора вже набрид.

— Ми не користуємося методами Райнома, — подав голос Алекс. Зараз хлопець виглядав таким серйозним, як ніколи. — Хоч вони й дієві, але в довготерміновій перспективі нічого не дають. Тому забирайся звідси.

— Ось так я вам всім подобаюсь, ага, зрозуміло, — скривилася Обрі.

— Слухай, у тебе совість є взагалі? — з несмаком обурився Арман. — Давай, йди, бо зараз допоможу прискоритися.

— Навіть не торкайся мене, — дівчина злісно стрельнула у нього поглядом. — Сама піду.

Обрі дійсно не довелося просити двічі. Брехати далі не було сенсу. Хлопці так і продовжували мовчки сидіти й тільки інколи обмінюватися поглядами.

— Ну, переварюйте, — кинула їм Ніко і теж пішла собі.

***

Наступні кілька днів пролетіли швидко. Обидві команди готувалися до майбутніх сутичок із Райномом. Випадок із Обрі став першим вдалим зривом планів супротивника. Можна було б радіти, якби не неприємний післясмак.

— Я думав, як сказати тобі про неї так, щоб не зіпсувати нашу угоду, — мовив Дін, повертаючись до теми. — Але Ніко мене випередила.

— Ага, дістав я свою сестричку, — трохи похмуро відповів Алекс. Він досі корив себе за довірливість. — Якщо вона взялася до таких методів. Гадаю, це і був план Райнома — посварити нас.

— Не думаю. Ерн сказав, що Обрі здивувалася, побачивши його з Едом. Можливо, спочатку план був іншим. Але Райном його б точно відкоригував.

— Ага, я попався, майже як Дейв.