143.

— Так, Вест мій брат, — Обрі знову кинула короткий погляд на Алекса. Той уважно слухав. — Але він мені рідний тільки по матері. У нас різні прізвища. Я — Нельсон, а він — Холл. Ми не спілкуємося. Я його взагалі боюся. Хіба я винна, що він мій брат?

— Хто розповів Вестові про Мейлін? — не зменшував тиску Ерн.

— Зізнаюся, я. Але я не хотіла завдати їй шкоди. Це випадково вийшло. Вест вчергове приїхав до мами, він приїжджає щомісяця. Знову почав знущатися з мене і питати, коли я до вас повернуся. А я чула від Лілі, що у вас якась нова знайома з'явилася. Наче дівчина Армана. От і ляпнула зопалу, що не планую повертатися, бо у вас з'явилася знайома. Я ж не думала, що він так серйозно це сприйме. Ну й сама засмутилася, звісно.

— Твоя справа, звісно, Алексе, — Ерн підвівся з канапи. Він чудово зауважив деяке співчуття в погляді хлопця. — Але я б у це не повірив.

— І я теж, — скептично мовив Ед. — Знаємо ми її. Чого тоді від нас пішла?

— Бо мені сподобався Алекс, — одразу ж знайшлася Обрі. — Чого я взагалі мала вас про це повідомляти?

Побачивши, як розчулився Аллан, Ерн лише очі закотив. Деніел теж захоплено дивився на гостю, щоправда після її зізнань до його погляду додалося трохи смутку.

— Тоді дограємо потім, Деніел, — мовив Ерн. — Не будемо заважати.

***

Ніко увійшла до вітальні й одразу побачила свого брата, який мило теревенив з Обрі. Дівчина лише скептично скривилася.

"Нічому його життя не вчить…"

— Привіт, — голосно мовила Ніко, слідкуючи за реакцією непроханої гості.

Остання розвернулася й буквально застигла на місці, перелякано кліпаючи очима. Ще при першій зустрічі сестра Алекса не сподобалася Обрі — здавалося, що та бачить її наскрізь. А таких людей дівчина не любила.

— О, привіт, Ніко, — Алекс теж вловив настрій сестри й тепер дивився на неї винуватим поглядом.

— Привіт, — тільки й змогла вичавити з себе Обрі.

На превеликий подив хлопця, Ніко пройшла через всю вітальню й зникла за дверима, що вели на кухню. Він чомусь очікував, що сестра зараз засипе гостю питаннями, як це зробив Ерн, але нічого подібного не сталося.

— А що тут робить твоя сестра? — голос Обрі вирвав хлопця з роздумів.

— Та в гості приїхала, — відповів Алекс. — А що?

— Мені чомусь здавалося, що вона рідко тут буває.

— Це так.

— Вона приїхала через ваше об'єднання? — Обрі зазирнула просто в очі хлопцеві.

— Обрі, послухай, ти ж розумієш, що ми не можемо продовжити з тієї точки, на якій ти зникла з нашого життя, так? — Алекс дивився на неї й геть нічого не розумів.

“Не могла ж така мила дівчина так жахливо брехати?"

Хлопці мали рацію — історії справді виглядали надто дивними.

"А може, вони й дійсно правдиві?"

З коридору знову долинув звук відчинення дверей.

— Вибач, — Обрі опустила очі. — Просто мені тут так комфортно, що я вже й забула, скільки не була.

У цей момент до кімнати зазирнула Кіара. Це вона щойно увійшла до квартири разом із братом. Помітивши таку ідилію, дівчина прожогом повернулася до коридору й звідти попрямувала до сходів на другий поверх. Дін здивовано звів очі, не розуміючи, в чому справа. Але незабаром сам побачив непрохану гостю. Ці двоє так мило спілкувалися, що хлопець навіть не знав: радіти, що Алекс трохи відволікся від його сестри, чи сумувати, бо Кіара точно цього не оцінить. Вирішивши теж не втручатися, Дін коротко привітався й попрямував до кухні.

***

Кіара нервово смикнула ручку й вийшла на балкон. У ніс одразу вдарило свіже повітря з присмаком дощу. Дівчина зробила кілька коротких кроків і сперлася на перила, вдивляючись у далечінь, це завжди допомагало заспокоїтися. Але, схоже, не сьогодні. Нервова напруга змусила її поплескати себе по кишенях, давно забутий жест, пробуджений стресом.

«І на що я сподівалася?»

Але довго побути наодинці дівчині не дали. Невдовзі вона почула, як за спиною відчиняються двері. А потім — м'які кроки. Спочатку Кіара не дуже й хотіла дивитися, хто там. А потім подумала: а раптом Алекс? Майже механічний рефлекс спрацював на відмінно — дівчина повернула голову й подивилася на порушника її мовчазної істерики. Позаду стояла Ніко.

— Привіт, — коротко мовила Кіара.

Вона ніколи особливо не спілкувалася із сестрою Алекса. Та й про що вони можуть говорити?

— Привіт, — відповіла раптова «гостя», підходячи ближче.

— Маєш цигарки?

— Не палю. І тобі не рекомендую починати через мого брата.

— Звідки ти знаєш? — очі Кіари помітно округлилися.

— Що саме? — Ніко уважно подивилася на неї.

— Що я зараз не палю, — уточнила Кіара, а потім додала: — Кинула ще два роки тому.

— Хоча б через те, що у тебе зараз немає з собою цигарок. Та й не виглядаєш ти як затятий курець. Реагуєш досить спокійно на їх відсутність. Швидше, стара звичка спрацьовує, — дівчина зробила невеличку паузу. — Не засмучуйся через Алекса. Я з ним ще збираюся поговорити.

— А який сенс? Він все одно на мене уваги не зверне, — Кіара притиснула долоню до лоба. — Ти ж уже все зрозуміла.

— Чому ти впевнена, що він уже не звернув? Я з Алексом збираюся поговорити щодо Обрі. Вона — шпигунка Райнома, це ж очевидно.

— Я ж бачу, як він на неї реагує. І тоді бачила. Якось напросилася до Діна, коли ця Обрі вже переметнулася до Алекса. Бачила їх у парку. Гадаю, мені давно вже час хоча б спробувати його забути, — Кіара попрямувала до дверей балкону. — Дякую, Ніко.

— Не здавайся, — пролунало їй услід.

Та Кіара й не хотіла здаватися. Просто набридло постійно битися головою в зачинені двері.