138.

Ерн згорнув чат і поплентався на кухню, шукати знеболювальне. Голова боліла просто жахливо, і хлопець щиро сподівався, що до вечора йому покращає, і він зможе побачити кохану. Пискіт чергового повідомлення знову відволік Ерна від пошуків.

«Майла: Все добре, братику?

Ерн: Так, а що?

Майла: Та нічого, просто питаю.

Ерн: Ти ніколи не питаєш просто.

Майла: Ну, може)))

І все, більше жодних пояснень. Хлопець тільки головою похитав, після чого знову скривився від різкого болю.

“Ага, а ось і таблетки.”

“От, що вона мала на увазі цього разу? Якось дивно перервала бесіду.”

Ерн знову відкрив чат і почав писати.

«Ерн: І це все?

Майла: Мейлін сказала, що ти приїдеш до неї ввечері. Дивуюся, що не зараз.

Ерн: Ну так, забув, що у вас налаштований миттєвий обмін новинами) Все добре, голова болить, хочу трошки відпочити.»

Випивши знеболювальне, Ерн попрямував просто до вітальні. Там він закутався у плед і увімкнув телевізор. Крутили якийсь фільм про гангстерів. Десь за півгодини пролунав дзвінок у двері. Хлопець ліниво вибрався з свого кокону і побрів відчиняти. На порозі стояла Мейлін.

— Ого, — дівчина окинула Ерна поглядом, зауваживши кілька пластирів на обличчі і перебинтовані руки. — Привіт.

Хлопець відійшов в бік, пропускаючи Мейлін всередину. Дівчина підійшла ближче й обережно його обійняла, утикаючись носом в груди.

— Привіт, — відповів Ерн, широко посміхаючись й обіймаючи її у відповідь. — Ти що, сама приїхала?

— Ні, мене Кір підкинув, — не зовсім виразно мовила Мейлін. Далі вона підвела голову і уважно подивилася на хлопця. — З ким це ти так?

— Зз Арманом, — Ерн скривився, вимовивши ім'я свого ворога.

— А він звідки взявся? — Мейлін здивовано звела брови.

— З Оніми, — якось дивно відповів її хлопець, після чого вийняв з кишені телефон і продемонстрував скріншот з соцмережі.

— Ооо, — тільки й мовила дівчина. — Цікаво, що з цього приводу думає Алекс?

***

Алекс окинув Армана з ног до голови оцінюючим поглядом й розтягнув губи в поблажливій усмішці. Схоже, що хтось знайшов спосіб повеселитися сам, без команди.

— Райном? — тільки й запитав лідер.

— Ерн, — відповів хлопець. — Вирішували деякі питання, що накопичилися.

— І як, вирішили?

— Гадаю, що так. Але ти нас перервав. Що сталося?

— Райномові вдалося викрутити ситуацію зі складами на свою користь. Але подальших ефектів це не дало. Вчора він пробував позбавити Діна замовників. А сьогодні мало не знищив наш секретний склад.

— Ооо, — протягнув Арман, розглядаючи реакції інших хлопців. Певно, ті вже були в курсі. — Два питання. Перше, а Дін про це знає?

— Скоріш за все, так.

— А друге: звідки Райном взагалі дізнався про наш секретний склад?

— Ну, про нього знала Обрі, — подав голос Кір. — Але це так, припущення.

— Знову ти починаєш за Обрі, — одразу ж долучився Ентоні. — Гадаєш, вона б запам'ятала такі нюанси? Та ми були там ввечері. І ще падало конкретно.

— Ти ж запам'ятав, — парирував друг.

— Я вже не думав, що колись ще це скажу, але тут я згоден із Кіром, — мовив Арман. — Якщо вона дійсно сестра Веста, як сказала Ніко, то це цілком ймовірний варіант. У нас же ж немає причин не довіряти Ніко, чи не так?

— В будь-якому разі, про це треба говорити із самою Обрі, — зауважив Алекс. — Або спробувати розговорити когось із людей Райнома.

— Та того ж Веста, — мовив Деніел. — Якщо він опиниться із нами сам на сам, швидко все розповість.

— Та й це не так вже важливо, — трохи м'якіше додав Кір, реагуючи на аж занадто пильний погляд Ентоні.

— А тут не згоден, — знову Арман. — Ми ж маємо хоч якось вчитися на власних помилках?

— Ну, так, ми мали розуміти, що не варто влаштовувати такі екскурсії малознайомим дівчатам, — задумливо додав Деніел. — Але у нас і прогрес є, Мейлін ми нічого не показали.

— Добре, Аллане, що робимо? — цілковито проігнорував ці зауваження Ентоні.

— А що ми ще можемо тут зробити? — пролунав з коридору голос Дейва. І вже за півхвилини хлопець, шкультигаючи, увійшов до кімнати. — Треба домовлятися із Діном.

— Дейв?! — в один голос мовили хлопці.

— Чого не написав? — докірливим тоном запитав Алекс.

— Хотів трохи пройтися й насолодитися природою на самоті, позбирати думки. Райном точно не збирається атакувати мене вдруге, — Дейв уп'явся очима стелю, перераховуючи причини. — Мені вже так набридло лежати в лікарні. Ще ніколи не був там так довго.

— Ти як завжди, — усміхнувся лідер.

Хлопець важко плюхнувся на канапу. Все ж таки ще було зарано для таких прогулянок. Але здаватися йому аж ніяк не хотілося.

— Все добре? — запитав Кір.

Дейв лише показав йому великий палець.

— Гадаю, що залишуся сьогодні тут, — додав. — Ну що, продовжимо обговорення?

На кілька хвилин в кімнаті запанувала тиша. Алекс стояв біля вікна, склавши руки на грудях. Дейв, як завжди, влучив у ціль. Без допомоги Діна їм не обійтися. Але чи пристане він на тимчасове об'єднання?

“Тимчасове ж?”

— Окей, — нарешті порушив мовчання Аллан. — Дейв має рацію. Я дійсно збирався обговорити із вами варіант тимчасового об'єднання із Діном.

— Невже все й справді так погано? — задумливо мовив Ентоні.

— Ну, минулого разу це допомогло, — зауважив Деніел.

— А ще колись він пішов сам, — додав Мартін.

— Може зараз все й не так погано, — відповів Алекс. — Але Райном позбавив нас продукції й частини обладнання. Ми фізично не зможемо втримати рівень. Якщо далі він візьметься за Діна, то в даному випадку (й єдиному) це для нас добрим теж не буде. Це — наше місто. І так і буде, ми не можемо здати позиції.

— Гадаєш, Дін дуже захоче ділитися із нами прибутком? — досить скептично запитав Арман.