137.

Це було незвичне відчуття. Щось глибоко всередині стиснулося. Арман хотів просто позлити свого запеклого ворога, подражнити його розповідями про Мейлін. Але в очах Ерна раптом з'явилося стільки вогню.

«Невже він і правда закохався у Мейлін?»

Цього разу хлопець відчув, що його супротивник б'ється серйозно.

— А що я міг зробити, якщо вона така спокуслива? — Арман широко посміхнувся, побачивши реакцію Ерна. Ця фраза розізлила останнього не на жарт. А це ж цілком могло стати його больовою точкою! — Гадаєш, вона не хотіла? Та вона просто боялася. А я не звик мати справу з такими дівчатами.

— Ти можеш хоч колись битися мовчки? — Ерн спробував зібратися, бо вже зрозумів, що його несе кудись не туди.

— У якому сенсі, мовчки? Давай поговоримо, Ерне! Це ж ти відбив у мене дівчину.

— Вибач, що? — тут вже й сам супротивник мало не впав у ступор.

Схоже, розмова на цьому закінчилася. Хлопці ще більш люто зчепилися й почали активно гамселити один одного кулаками.

Арманові вдалося заблокувати трохи більше половини ударів, поки нарешті він не підвівся на ноги. Тренер завжди вчив, що бійка на землі — це майже завжди ризик опинитися у невигідному становищі. Треба якомога швидше підвестися, докладаючи всіх зусиль. Тепер Арман ще краще розумів сенс цих слів. Хлопець недбало змахнув кров з обличчя. Ерн примудрився розсікти йому ліву брову і мало не вибив кілька зубів. Тож трохи боліло. Та й сам супротивник виглядав не краще.

— Чого ж ти раніше не сказав, що вмієш бути таким серйозним? — вишкірився Арман. — А я все думав, що марно намагатися тебе спровокувати.

— Краще замовкни, Арме, — процідив крізь зуби Ерн.

Обидва хлопці важко дихали, але було видно, що жоден не збирається здаватися. Аж раптом цю ідилію порушив телефонний дзвінок.

— Ти ж почекаєш? — Арман попрямував до своєї автівки, на капоті якої залишив мобільник. Телефонував Алекс. — Слухаю.

— Сподіваюся, ти не з Рейген, — пролунав із динаміка скептичний голос. — Занадто важко дихаєш.

— Ви мене вже всі дістали з цією Рейген, — сердито кинув Арман. — Ні, я не з нею. І я більше не збираюся до неї повертатися.

— Розповісиш комусь іншому. Коротше, до справи. Ми за півгодини збираємося з хлопцями на квартирі, треба дещо обговорити.

— Райном?

— Ага.

— Зрозумів, зараз приїду.

Арман скинув виклик і розвернувся до Ерна. Останньому лишалося тільки дивуватися, як його супротивник дозволив собі так безтурботно розвернутися до нього спиною.

— Знову Райном, — розвів руки Арман. — Я чомусь сподівався, що він ненадовго заспокоїться. Вибачай, але мушу бігти.

— Що ви йому вже зробили? Ви ж не просто так були в Дернеєрі, правда?

— Це секрет, Ерне.

***

Мейлін вийшла з аудиторії й одразу ж перевірила чати. Годинник показував майже вісімнадцяту. Ерн досі не написав. Мабуть, ще був зайнятий. Дівчина миттєво зловила себе на думці, що вже сумує. Вона не збиралася сьогодні нікуди йти, але терміновий дзвінок викладача порушив усі плани, нібито одна з її лабораторних робіт загубилася, і треба принести роздруковану копію ще раз.

«Новий семестр розпочався лише позавчора. До чого так поспішати?»

Дівчина на мить навіть подумала, що це черговий хитрий план Райнома. Але, на щастя, таких зв'язків ворожий лідер тут не мав.

Надворі падало. Та й без цього виходити кудись самій було доволі ризиковано. Вона могла вчергове попросити про допомогу Кіра або Алекса. Зрештою, Мейлін вирішила спочатку написати Майлі.

«Мейлін: Ти із Кіром?

Майла: Ага. А що?

Мейлін: Та я тут в універі застрягнула. Норлоу таки пригадав мені ту лабу. А Ерн мені ще не писав. У них якісь справи були.

Майла: Серйозно??? Ооо...

Майла: Ми тут недалеко, зараз приїдемо.»

Мейлін згорнула чат і переключилася на мобільну гру. Ерн підсадив її останнім часом. Чекати довелося недовго.

— Ооо, вже і ти туди ж, — пролунало просто над вухом. Дівчина аж здригнулася. — А якби це була не я, а брати-збоченці?

— І яким саме братом-збоченцем ти хотіла б бути, Майло? — усміхнулася Мейлін. Кір аж приснув від сміху. — О, зараз, чекай, Ерн щось пише.

Дівчина ледве не пропустила повідомлення — помітила випадково.

«Ерн: Я вдома. Трошки втомився. Можу приїхати ввечері.

Мейлін: Добре. Будеш спати?

Ерн: Ні, просто поваляюся, може щось подивлюся.»

Мейлін задумливо перечитала останнє повідомлення.

«Якось не схоже на нього.»

— Ну що, поїхали? — запитав Кір. — Підвеземо тебе додому. У нас за дві години фільм.

— Окей, — трохи відсторонено відповіла Мейлін.

Усю дорогу до автівки вона пройшла, як у тумані. Страшенно хотілося побачити Ерна.

«Він же сказав, що приїде ввечері, просто втомився. А може, зробити сюрприз і приїхати в гості? Він наче нормально того разу до цього віднісся. Чи краще попередити?»

— Мейлін, ти тут? — Майла помахала рукою перед обличчям подруги. — Все добре?

— Ага, так, — Мейлін часто закліпала очима. — Просто замислилася. Слухайте, а підкинете мене до Ерна?

— Без проблем, — відповів Кір.

— Навіть краще, — підхопила Майла. — Звідти буде ближче до кінотеатру. Так, а замислилася над чим?

— Ну, Ерн сказав, що приїде ввечері. І я не знаю, чи буде окей приїхати без попередження? — Мейлін легко усміхнулася.

— Ооо, — протягнула подруга. — То ти сумуєш за моїм братиком. Це так мило. Звісно, що буде окей. Впевнена, Ерн тільки зрадіє!