136.

— Отже, Мейлін і Ерн просто натрапили на тебе дорогою? — повернувся до поточної теми Кір.

— Угу, — підтвердив лідер. — Немає підстав не довіряти Мейлін.

— А раптом вона вирішила так вишукано нам помститися? — запитав Мартін.

— Тоді вона б дала по голові Арманові, — не втримався Деніел.

— Ха-ха, — Арманові явно не сподобалося це зауваження.

— Взагалі все йде до того, що нам, можливо, дійсно знадобиться допомога Діна, — задумливо мовив Ентоні. Усі присутні одразу ж уп'ялися у нього поглядами. — Що, будемо заперечувати?

— На жаль, трохи правди в цьому є, — стиснув зуби Арман.

— Ого, почути таке від Армана! — здивовано вигукнув Мартін.

— До речі, хлопці, — змінив тему Кір. — Що це було на трасі?

— Пф-ф, а що там було не так? — одразу ж перейшов у дефенсиву Мартін.

— Слухай, я теж не люблю Ерна, — доволі м'яко мовив Кір. — Але чи не здавалося вам, що момент не надто підходящий?

— Ніколи не буває непідходящого моменту, щоб попустити Ерна, — зауважив Арман.

— Ага, — вишкірився Мартін. — Цілком згоден із Армом.

— Цікаво, як давно ти зайняв таку категоричну позицію, Мартіне? — Кір із подивом подивився на друга.

Той ніколи не відрізнявся особливою ворожістю до конкретного члена банди ворога.

— Чесно кажучи, Мейлін мене іритує, — раптом зізнався Мартін. — Вона влізла не в свою справу. Інстинкт самозбереження там і поруч не стояв. Хто буде витріщатися на купку хлопців, котрі явно займаються чимось підозрілим? Ще й з Ерном зв'язалася, а нам нічого не сказала.

— Взагалі-то вона і не повинна була, — Кір підвів одну брову. — Хіба вона була нашою власністю?

— Не була. То й що? Тоді б і не спілкувалася з нами.

— А вона й не спілкувалася, — втрутився Алекс. — Кір має рацію. Тож не будемо все валити на Мейлін. І Деніел, до речі, теж трошки має рацію, хоча мені цей варіант не надто подобається. Окей, повернемося до складів Райнома. Щось вийшло?

— Може зовсім трошки, — охоче змінив тему Арман. Він і сам не надто горів бажанням розвивати тему стосунків колишньої дівчини та запеклого ворога. — Хтось увімкнув сигналізацію. Гадаю, що Вест, бо ми його бачили, коли тікали.

— Але Райномові все одно має сподобатися наш сюрприз, — широко усміхнувся Ентоні. — Ми там йому дещо залишили.

— Ага, зрозуміло, — задумливо прокоментував Алекс. — Ну, хоча б план-мінімум виконали — вже добре.

***

Наступного дня Ерн швидко розібрався з дорученнями від Діна. Райном якось дивно притихнув, тож день виявився спокійним.

— До Мейлін поїдеш? — широко усміхнувся лідер.

— Поки що ні, — спокійно відповів хлопець. — Є в мене одна незалагоджена справа. Все не було часу. А вчора знову про себе нагадала.

— Арман? — Дін миттєво згадав вчорашню історію.

— Ага. Він був такий жалюгідний під час нашої попередньої зустрічі. А вчора так і просився, щоб дали по обличчю.

— Хах, і за мене тоді передай.

— Обов'язково.

Годинник показував лише дванадцяту дня. Попереду ще купа часу. Ерн сів до автівки й запустив двигун. Де шукати Армана, він уже знав завдяки Онімі. Той взагалі полюбляв постити місця, де перебуває. А тут ще й напис великими літерами: «Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ». І хто ж не прийде на таке запрошення? Ернові навіть було байдуже, якщо повідомлення було адресовано не йому.

Дорога зайняла менше часу, ніж зазвичай. До години пік було ще далеко. Ерн заїхав на територію стадіону й запаркувався. Якесь дежавю — не так давно було цілком навпаки.

Армана можна було побачити вже від самого в'їзду. Хлопець сидів на бампері своєї автівки й меланхолічно барабанив пальцями по металу. Помітивши ворога, він лише скептично пирхнув.

— Не пам'ятаю, щоб сьогодні були якісь перегони, — хлопець зістрибнув з капоту й виструнчився.

— Ну, ти ж не Рейгена сюди кликав, я сподіваюся, — вишкірився Ерн.

— Просто було цікаво, навіщо ти переглядаєш мій контент, — Арман награно торкнувся пальцем підборіддя й трохи нахилив голову, імітуючи глибоку замисленість. — Хоча можеш не казати, я й так зрозумів, що ти таким чином спостерігав за Мейлін.

— Я міг би й на неї для цього підписатися, — спокійно відповів супротивник.

— Не міг би. Тобі було б простіше пояснити, чому ти підписався на мене, а не на неї.

— А ти у нас філософ, я дивлюся.

— Пф-ф, забагато прелюдій, Ерне, — Арман сунув просто на ворога. — Аж на тебе не схоже.

Ерн спритно ухилився від першого удару, після чого блискавично контратакував. Але й його атака не досягла цілі.

— І давно ти в неї закоханий? — знущальницьким тоном запитав Арман. — Бо я щось взагалі не зрозумів, як так вийшло.

— Такий, як ти, й не зрозуміє, — пирхнув хлопець. — Можеш навіть не намагатися.

— Гадаєш, що ти інший? — супротивник спробував поставити підніжку, але Ерн прудко схопив його за комір і потягнув на себе. — Ти ж такий самий.

— Не намагайся себе відбілити, Арме, — кулак Ерна боляче приземлився на торсі хлопця, після чого останньому вдалося вирватися з хапки й навіть контратакувати.

Черговий удар зустрівся з блоком.

— Нарешті ти нікуди не спішиш, — Арман виконав оманливий жест, після чого таки зміг зачепити ворога. Але й той просто так чекати не став, обидва хлопці повалилися на землю. — До речі, а тобі вона теж не дає? Просто цікаво.

— А ось за це я винятково хотів тобі натовкти, — очі Ерна загорілися недобрим вогнем. Ще мить, і Арман пропустив доволі відчутний удар по ребрах і зашипів від болю. — Ти взагалі хоч інколи думаєш про когось, окрім себе?