133.

Обрі підійшла ближче до Райнома й обхопила руками його передпліччя.

— То, що ти все ж таки збираєшся робити? — запитала вона.

— Хвилюєшся за нього? — питанням на питання відповів хлопець.

— Ну, він мені подобається, — дівчина широко усміхнулася.

— Мені тільки не розповідай. Ти не вмієш любити.

— А я й не казала, що люблю його. То, що?

— Нічого. Непритомний він мені точно не потрібен. Давай, допоможеш дотягнути його до автівки.

***

Хлопці не встигли замінити й половину партії, як із ними зв'язався Мартін, повідомляючи про небезпеку.

— Охоронці йдуть у ваш бік, — мовив він. — Я не впевнений, що це звичайний обхід території. Занадто рішуче вони пересуваються.

— Дякую, Мартіне, — відповів Кір. — Ховаємося, хлопці.

Спочатку всі четверо сподівалися просто пересидіти у хованці. Але за десять хвилин десь поруч пролунали голоси.

— Ти впевнений, що ми можемо відчинити і перевірити? — низький чоловічий бас.

— Ну, нам за це платять, — більш високий, навіть трохи писклявий.

— Забув, що було минулого разу?

— Взагалі-то, ми намагалися врятувати цінне майно наших клієнтів.

— А ось за це нам не платять. Наша задача — охороняти, а не перевіряти кожне приміщення.

— Але ж не кожне, а тільки одне. Нам же той хлопчина не просто так сказав.

— Ходімо звідси, Дереку.

Щойно хлопці вже збиралися видихнути, як у приміщенні голосно завила охоронна сигналізація.

— А це ще що таке? Ти ж казав, що тут немає жодної сигналізації, — прошипів Деніел.

— Це не я сказав, а інформатор. Я тільки прочитав, — зауважив Ентоні.

— Тікаймо, хлопці, — скомандував Кір.

Усі четверо по черзі вибралися крізь вікно і рвонули вперед.

— Невже інформатор — це хтось із людей Райнома? — на бігу запитав Арман.

— Я б не здивувався, — кинув Деніел. — Але дивно, все якось занадто просто вийшло.

— Та де там просто, — обурено мовив Ентоні. — Скільки це вікно колупали.

— Ага, дивна у них сигналізація. Чого одразу не спрацювала?

Хлопці дісталися власного складу, котрий теж знаходився на території, і зупинилися. Саме так вони тут й опинилися. Точніше, це був навіть не їхній склад, а батька Алекса. І на відміну від Райнома, він ніколи не зберігав тут товар.

— Гадаю, я знаю чому, — Кір вказав на Веста, котрий стояв неподалік спиною до них.

В руках у посіпаки Райнома був якийсь пристрій, схожий на пульт.

— Потеревенимо із ним? — запитав Деніел.

— Явно не тут, — заперечив Арман. — Хоча дуже б хотілося.

***

Мейлін опустила бокове скло й визирнула. Разом із Ерном вони прямували до Дернеєра, щоб забрати сестру Діна. Увагу дівчини привернула знайома автівка на узбіччі — за кільканадцять метрів попереду.

— Слухай, Ерне, — мовила Мейлін. — То ж Алексова автівка, чи не так?

Ерн трохи скинув швидкість і подивився в той бік, куди вона показувала. І справді — там стояв автомобіль Алекса.

— Схоже, що так, — задумливо мовив хлопець. — Цікаво, що він там робить? Особливо коли наші неподалік.

— Можеш, будь ласка, зупинитися? — схвильовано запитала Мейлін, коли вони порівнялися з автомобілем.

Крізь скло було видно, що в салоні хтось є.

— Окей, — Ерн проїхав ще кілька метрів і скерував автівку на узбіччя.

Він не встиг нічого додати, як дівчина блискавкою вискочила з салону й побігла до автомобіля Алекса.

З кожним кроком ставало зрозуміліше, що в салоні — сам лідер банди.

«Але чому він сидить без руху? І навіщо він взагалі тут?»

Мейлін з силою смикнула за ручку — було відчинено. Алекс сидів на місці водія, ненатурально обпершись на спинку й опустивши голову. Дівчина завмерла, спостерігаючи таку картину.

— Не підходь ближче, — пролунав позаду голос Ерна. Він делікатно відсунув Мейлін убік і наблизився до хлопця, торкнувся рукою його шиї, намацуючи пульс. — Все добре, він живий. Ходімо.

— Куди? — Мейлін здивовано подивилася на коханого. — Ми ж не залишимо його тут?

— Не залишимо, — Ерн взяв дівчину під руку. — Але посидь, будь ласка, в автівці поки що, добре?

Вони повернулися до автомобіля хлопця. Останній витягнув аптечку й почав щось шукати.

— Ерне, навіщо тобі нашатирний спирт? — із цікавістю запитала Мейлін, намагаючись роздивитися, що він робить.

— Не знаю. Мама поклала, — Ерн ніяково усміхнувся. — Схоже, якраз для таких випадків. Посидь тут, добре?

— Добре. Я напишу хлопцям?

— Окей. Нехай краще вони самі його забирають, згоден.

Ерн повернувся до Алекса й підсунув йому під ніс кришку. За кілька секунд хлопець почав приходити до тями. Мейлін не всиділа на місці й знову підійшла.

— Цікавий день сьогодні, — пробурмотів Аллан, побачивши перед собою Ерна.

— І не кажи, — буркнув той.

Якби йому хтось рік тому сказав, що він рятуватиме лідера ворожої банди, не повірив би.

— Алексе, з тобою все добре? — Мейлін визирнула з-за спини Ерна.

— Наче так, але голова розламується, — Алекс помацав потилицю й подивився на свою руку. На пальцях лишилося трохи крові.

— Що взагалі сталося? — схвильовано запитала дівчина, підходячи ближче. — Може, викликати швидку? Я вже подзвонила Кірові. Вони тут близько, вже їдуть.

— Райном стався, — криво усміхнувся Алекс.

— Ого, — гмикнув Ерн.