132.

— Боїшся схибити? — скептично запитав Алекс, проходячи трошки далі.

Він був впевнений, що вбивати його Райт точно не буде. Але ця його величезна любов до понтів — це щось.

— Навіщо ти постійно псуєш момент? — Райном скривився і міцніше стиснув зброю. — Взагалі-то, коли перед тобою стоїть озброєний супротивник, краще не жартувати. Я можу вистрелити абсолютно випадково.

— Ти з запобіжника зніми його спочатку, — пирхнув Аллан.

— Не думаю, що ти цього хочеш.

Десь позаду пролунали кроки. Алекс обернувся і побачив братів-Райсонів, Джила та Найлса. Хлопці потихеньку його оточували. Алекс стиснув зуби. Отже, другий інформатор теж йому збрехав, коли сказав, що всі «колеги» Райнома зайняті майбутньою угодою.

— Аллане, коли ти вже навчишся, що Алістерові не можна довіряти? — глузливо запитав Райном.

— Я сюди не через нього прийшов, — спокійно відповів Алекс, непомітно стежачи очима за супротивниками.

— Шкода, бо я чимало заплатив йому за те, щоб ти опинився тут, — пирхнув Райт.

— Хочеш побити мене, як Дейва? — Аллан посміхнувся.

— Гарна ідея, — розреготався Райном. — Тоді твоїй банді кінець, бо вони не впораються без лідера. І чим ти думав, коли йшов сюди?

— Райноме, ти зараз серйозно? Гадаєш, що ці четверо зі мною впораються?

— У них немає виходу, Аллане. Інакше на них чекає така ж участь, як на Дейва. Гарна мотивація, як гадаєш?

— Пф-ф, — Алекс стиснув кулаки, коли всі четверо почали потихеньку до нього підходити.

В очах хлопців горів вогонь — схоже, лідер їх добряче замотивував. Хоча логічно: ніхто не хотів потрапити до лікарні з поламаними кінцівками.

— А можна я теж візьму участь? — пролунав десь поруч голос Діна.

Алекс розвернувся й побачив, що той піднімається сходами просто до них. Райном різко скерував зброю у бік новоприбулого.

— Ти що тут робиш?! — роздратовано запитав він. — Твоя черга ще не надійшла.

— Райноме, я не граю у твоєму спектаклі, — усміхнувся Дін. — До речі, а де твій магазин?

Тільки зараз Аллан помітив, що в автоматі Райнома дійсно не було магазину. Питання, чи знав про це сам Райном, залишалося відкритим.

— Пф-ф, — Райт опустив зброю, гнівно просвердлюючи Діна поглядом.

— Де ти його взяв взагалі? — поцікавився той.

— Тобі там не дадуть. Ти ж не з моєї сторони збираєшся доєднатися.

— Звісно, що не з твоєї.

Дін підійшов ближче до Алекса, відокремлюючи його від братів-Райсонів.

— А дійсно, Діне, що ти тут забув? — тихо поцікавився Аллан.

— Взагалі-то я їхав просто за тобою, — Дін дивно подивився на нього. — Ти якийсь неуважний останнім часом.

— Це не відповідає на моє питання, — зауважив Алекс.

— Алексе, як я міг лишити тебе Райномові? — весело запитав Дін. — Ти — мій.

— Чесно кажучи, мені більше подобається твоя сестра, — досить скептично відповів Аллан.

— Я зроблю вигляд, що не почув цього, — мовив хлопець. — Поки що.

Нападники, які явно втратили свій запал, нерішуче топталися на місці, очікуючи на реакцію Райнома. Останньому це явно не сподобалося.

— Чого стоїте, атакуйте! — скомандував Райт. — Вас все одно більше! Чи ви вже злякалися? Нагадати, що буде в разі вашої поразки?

— Ну так, чого це ми? — Джил стиснув кулаки і зробив два кроки вперед.

— Гадаєте, що нас тільки четверо? — весело запитав Найлс.

***

— Ти диви, вони реально притягнули сюди партію! — вигукнув Арман, зазирнувши до однієї з коробок. — Зовсім знахабніли.

— Вони звикли до того, що Райном постійно веде. Має ж його план хоч раз провалитися, — прокоментував Ентоні.

— То що, починаємо? — весело запитав Кір, розкриваючи перше-ліпше пакування.

— Ага, сподіваюся, Райном це надовго запам'ятає, — посміхнувся Деніел.

***

Вдвох Дін та Алекс досить швидко впоралися з братами-Райсонами, Джилом та Найлсом. Незабаром на території закинутого будівництва з'явилося ще кілька людей Райнома, але й ті швидко відправилися в нокаут. Їхній лідер уже збирався втікати, коли на нього гукнув Алекс.

— Гей, Райноме, а ти це куди? — запитав він. — У мене й до тебе є кілька питань.

— А я, мабуть, не буду заважати, — Дін підняв з підлоги свою куртку й закинув її на плече. — До зустрічі.

З цими словами він пішов, залишаючи хлопців наодинці. Навряд чи повалені супротивники швидко прийшли б до тями.

— Так і будеш від мене тікати? — суворо запитав Аллан у Райнома, котрий інстинктивно позадкував.

— Ти зараз ламаєш мені плани, — пирхнув той. — І ти про це ще пошкодуєш.

— Я ж не просто так до тебе прийшов, — обличчя Алекса значно похмурнішало. — Навіщо ти зробив таке з Дейвом?

— Бо від мене не можна просто так узяти й піти. Чи ти вчинив би інакше на моєму місці?

— Вчинив. Вже. І ти про це знаєш.

— Пф-ф, я забув, що у вас тут лицарське зібрання. Але такі справедливі банди довго не живуть, Аллане.

— Ого, то ти мені погрожуєш?

— Я тебе попереджаю, — Райном вишкірився, подивившись кудись за спину Алексові.

У цей момент той відчув різкий пекучий біль у потилиці, після чого весь навколишній світ почав потроху зникати.

Хлопець із гуркотом завалився на підлогу. Позаду нього стояла Обрі з вогнегасником у руках.

— Молодець, дівчинко, хоч від тебе є користь, — похвалив Райном.

Він підійшов ближче до Алекса й присів навпочіпки.

— Ти занадто правильний, Аллане, — мовив хлопець. — Знаєш, усе дійсно пішло не за планом, тому я навіть не знаю, що мені тепер робити з тобою. Не люблю імпровізації.