131.

Алекс сидів на підвіконні з телефоном у руках і палив, зосереджено дивлячись на екран. Кожен його рух був пронизаний нервовістю. Він розумів, що занадто поспішає, але стриматися було важко. Особливо коли твого друга побив натовп. Хоча Алекс чудово здавав собі справу, що навіть одна непродумана дія зробить з нього ляльку-маріонетку Райнома. Подумавши про це, хлопець пирхнув і стиснув зуби. Його супротивник ніколи не відрізнявся чесною грою.

— Що робиш? — запитав Кір, увійшовши до кімнати.

— Райнома відстежую, — не відриваючись від справи, відповів Алекс.

— Підемо дати йому по голові? — хлопець помітно оживився.

— Піду. Я, — коротко відповів лідер.

— У сенсі? — Кір здивовано звів брови. — А ми?

— Я маю спочатку дізнатися, що він задумав, — кинув лідер. — У нас небагато шансів. Йти на пряму конфронтацію занадто ризиковано.

— Алексе, ти ж не забув, що Райном не з тих, хто вирішує справи чесною розмовою? — про всяк випадок уточнив друг.

— Хто ж таке забуває, — пирхнув Алекс. — Але я не хочу ризикувати вами всіма після того, що сталося з Дейвом. Нам потрібен план.

Кір хотів було щось сказати, але лідер різко зіскочив з підвіконня й попрямував до виходу.

— Так має бути, Кіре, — мовив він, розвернувшись. — Я попросив Алістера знайти для мене Райнома. Ходімо, для вас теж буде завдання.

Незабаром усі хлопці зібралися у вітальні.

— Райном вирішив ризикнути й продати партію тут, у Ніорімі. Якщо вірити інформаторам, товар на складі в Дернеєрі. Територія там добре охороняється — ви й самі знаєте.

— Він і правда ризикований, якщо дійсно розмістив товар там, — одразу прокоментував Деніел. — Хіба він не знає, що йому буде, коли власник складу дізнається?

— То може, ми йому розповімо? — хитро посміхнувся Арман.

— Підтримую, — підключився Ентоні. — Хоч це й не за правилами.

— Де Райном, а де правила?

— І тут ти маєш рацію.

— То що робимо, Аллане? — запитав Арман.

— Було б чудово розповісти про все власникові, — почав Алекс. — Але це занадто вже привабливо. І обов'язково потягне за собою й нас. Та й Діна теж. Гадаю, Райном і ризикнув саме заради цього. Бо він особливо нічого не втрачає в такому разі. Я пропоную замінити його товар…

На цій фразі лідер змовницьки усміхнувся.

— Наприклад, на цукор, — продовжив він.

— Тебе подружка твоєї сестри надихнула? — реготнув Кір.

— Частково так, не приховуватиму.

— Але ж ти все одно збираєшся до Райнома, так?

— Так, хочу збити його з пантелику. Ну й подивитися йому в очі, хоч це й марно.

Хлопці швидко обговорили деталі плану і розійшлися — кожен виконувати свою частину. Алекс сів до автівки і забив в навігаторі адресу. Хлопець не помітив, що ще один автомобіль поїхав слідом, щойно він рушив.

Судячи з розташування точки на мапі, Райном знаходився недалеко від в'їзду до Дернеєру. Певно, пильнував свої скарби. Алекс знав, що не варто цілковито довіряти Алістерові. Той спокійно міг повідомити не лише його, а й Райнома. Але втрачати такий шанс Аллан не хотів. Варто було ризикнути.

Екран телефона, закріплений у спеціальному тримачі, засвітився, сповіщаючи про нове повідомлення.

«Арман: А про склади теж Алістер розповів?

Алекс: Ні.

Арман: Чудово, тобто у нас є шанс, що обійдеться без сюрпризів.»

Алекс усміхнувся і закрив чат. З Райномом не можна було обійтися без сюрпризів.

Коли до визначеного місця лишалося зовсім трохи, Аллан залишив автівку на парковці дилерського салону його марки і далі вирушив пішки. Хлопець ще раз звірився з мапою. За даною адресою нічого не було — навіть зображень. Алекс нечасто бував у Дернеєрі, тому не міг пригадати, що знаходиться у вказаному місці.

Незабаром на горизонті замаячила недобудована багатоповерхівка.

«Схоже, що це воно.»

Алекс підійшов ближче й роздивився по боках. Паркан — точніше, те, що від нього залишилося — вже не слугував огородженням. Половину хтось розтягнув, і можна було спокійно пробратися на територію будівництва. Увагу хлопця привернула велика червона табличка з білим текстом: «Проект готельного комплексу «Ноурлейт». Будівництво заморожено на невідомий термін через відсутність фінансування». Назва здавалася знайомою. Здається, Алекс уже чув про цей готельний комплекс.

«Точно! Була така реклама по телевізору.»

Він задумливо пошкрябав підборіддя.

«Так, це було років п'ять тому.»

Автівка Райнома стояла просто на території, схована за вцілілим шматком огорожі. Алекс гмикнув і попрямував уперед.

Ані дверей, ані вікон не було. Хлопець пройшов усередину будівлі й роздивився по боках.

— Заходь, не соромся, — пролунав десь поруч голос Райнома. Алекс прислухався, намагаючись зрозуміти, де знаходиться його ворог. — Просто йди вперед.

Аллан виконав вказівку і незабаром уже піднімався сходами на другий поверх. Перил не було. Щойно хлопець опинився нагорі, побачив Райнома. Останній тримав його на прицілі автомата.