130.

Корнелія підвела голову і побачила Мейлін, яка увійшла до кабінету.

— Привіт, мамо, — мовила дівчина. — Можна?

— Звісно, — жінка відклала папери і зняла окуляри.

Донька пройшла вглиб приміщення і сіла на стілець для відвідувачів.

— Я хотіла сказати... — Мейлін злегка запнулася, уп'явшись поглядом у підлогу. Такі розмови завжди давалися їй важко. — Дейв, він мій знайомий, і...

Дівчина стиснула кулаки і підвела голову.

— Я не хочу виправдовуватися і брехати тобі. Дейв — друг одного хлопця, з сестрою якого тато працює в Денаї. Ось звідки я його знаю.

Мейлін замовчала, очікуючи на нотації або довгий повчальний монолог. Але ж вона мала пройти через це, чи не так?

— Мейлін, — нарешті промовила Корнелія. Занадто м'яко, як на таку ситуацію. — Ти не мусиш виправдовуватися переді мною. Ти вже доросла дівчина, я знаю. Я багато думала про всю нашу ситуацію. Твій тато. І я. Я зрозуміла, що не мала рації, приховуючи це від тебе. Моє ставлення до нього, воно не зовсім справедливе. Хоч у нас і були деякі розбіжності, я все ж таки кохала його. Ми не просто так побралися. Хоча я не можу сказати, що хотіла б, щоб ти крутилася в його світі.

— Насправді, я не лізу в ці справи. Все не так, як ти думаєш. Все складно. І я не впевнена, що хочу це пояснювати. Просто хочу, щоб ти знала, що я трішки не виправдала твоїх очікувань.

— Мейлін, доню, які очікування? — Корнелія підвелася з-за столу, підійшла ближче й обійняла доньку. — Ти завжди будеш моєю улюбленою донечкою.

— Дякую, мамо, — Мейлін обійняла матір у відповідь, досі не вірячи в те, що їхня розмова відбувається насправді.

Корнелія трохи відсторонилася, після чого повернулася на місце.

— Я знаю, що північна Леслая — це вже майже Деная, — мовила вона. — І я дуже хвилююся за тебе. Але я й сама колись була такою самою, доки не народився Елрой. Я сильно образила твого тата, це правда. Але не хочу, щоб він забрав у мене ще й тебе.

— Не думаю, що він цього прагне.

— До речі, я бачила, що ти прийшла сюди не сама, — Корнелія уважно подивилася на доньку. — Здається, я вже бачила тебе з цим хлопцем.

— Так. Я прийшла із своїм хлопцем і його сестрою. Він, емм, не дуже любить Дейва.

— Можеш не пояснювати. Він, емм, виглядає значно старшим за тебе...

— Йому двадцять два, мамо. Він лише на три роки старший.

— Зрозуміло, — задумливо мовила мати.

— Я зараз повернуся, — Мейлін різко підвелася зі стільця й вийшла у коридор.

Там, біля стійки адміністрації, на неї чекали Майла та Ерн. Дівчина показала обом великий палець.

— Ти вже все? — здивувалася Майла. — Так швидко?

— Ще ні, — відповіла Мейлін. — Але, здається, ми знайшли спільну мову. Ходімо зі мною, я вас познайомлю.

— Ти впевнена? — Ерн дивно подивився на свою дівчину.

— Так, ходімо, бо боюся, що мама зараз активно зі мною погоджується, а потім нафантазує собі чогось.

Незабаром усі троє вже були в кабінеті.

— Знайомтеся, — мовила Мейлін. — Мамо, це мій хлопець, Ерн. А це його сестра — Майла. А це моя мама, Корнелія.

— Дуже приємно, — весело відповіла Майла.

— Так, дуже приємно, — трохи серйозніше повторив Ерн.

— Мені теж, — усміхнулася Корнелія. — Шкода тільки, що ми раніше не познайомилися. Гадаю, було б непогано, якби ви втрьох заглянули до нас на чай.

— Обов'язково, — сестра Ерна обдарувала жінку ще яскравішою усмішкою.

— То що, ми тоді додому, напевно, — Мейлін подивилася на матір.

Та кивнула.

— Ми почекаємо на тебе в коридорі, — знову втрутилася Майла. — Ходімо, братику.

Хардмани вийшли з кімнати, залишаючи матір і доньку наодинці. Незручність і ніяковість так і витали в повітрі.

— Знаєш, як ми познайомилися з твоїм татом? — раптом запитала Корнелія.

— Звісно ж, не знаю, — мовила Мейлін.

— Це було ще в школі. Мої дівчата потягнули мене дивитися на якісь перегони. Вони тоді почали спілкуватися з якимись стрітрейсерами, котрі виявилися не дуже добрими хлопцями. Так от, твій тато врятував мене від них. Популярно пояснив, як треба поводитися з дівчатами.

Усмішка Мейлін росла з кожним реченням.

— Що? — запитала Корнелія.

— Філ так не може, — реготнула донька.

— Облиш Філа. Я вже не лізу в такі ситуації. Добре, не буду тебе затримувати. Але я дійсно рада познайомитися з твоїм хлопцем і твоєю подругою.

— Дякую, мамо. Тоді до зустрічі.

Дівчина вийшла з кімнати, залишаючи матір на самоті. Та взялася рукою за голову, обперши лікоть на стіл. Роздуми перервав телефонний дзвінок від Філа.

— Так, коханий, — Корнелія відповіла на виклик.

— Привіт, люба, — з динаміка пролунав голос Філа. — Вдалося поговорити з Мейлін? Ти вже сама?

— Так. І так.

— Як все пройшло?

— Можна сказати, чудово.

— От і добре. То хто цей хлопець?

— Якийсь знайомий знайомих мого колишнього чоловіка.

— Ти якось занадто спокійно про це говориш.

— Принаймні я можу не хвилюватися, якщо це дійсно так. Гадаю, Рейлі не дозволить нікому скривдити Мейлін. Тут я його добре знаю.

— Хотілося б вірити.

— А я ще з хлопцем Мейлін познайомилася. Дуже приємний хлопець, як мені здалося.

— Але?

— Що, але?

— Це ж явно не все. Корні, я добре тебе знаю.

— Схоже, він теж із цих, — Корнелія стиснула пальці. — Те, чого я боялася найбільше.