128.

Мейлін поклала телефон на підвіконня і подивилася на хлопців. Ті сиділи за столом і очікували на розповідь.

— Майла зателефонувала мені і сказала, що Кір не зможе її відвезти, питала, чи варто викликати таксі, — почала дівчина. — Я визирнула у вікно, хотіла глянути, чи немає моїх постійних наглядачів, і побачила замість них Дейва. Одразу зателефонувала Ернові.

Вона подивилася на свого хлопця.

— Коли я підійшла до Дейва, він лише сказав, що Райном може бути десь поруч, і знепритомнів. Я викликала швидку. Решту ви знаєте.

— Він зараз у тій лікарні, де працює твоя мати? — запитав Дін.

— Так, у мене зовсім вилетіло це з голови.

— Ти щось казала бригаді швидкої про те, що це був Райном?

— Ні. Я вирішила не лізти в усі ці розбірки, бо не знаю, чи не буде від цього гірше.

— По-хорошому, вони мали б викликати поліцію. Але якщо Дейв відмовиться писати заяву… А він точно відмовиться.

Черговий телефонний дзвінок перервав розмову. Мейлін глянула на екран — телефонував Кір.

— Вибачте, хлопці, — дівчина винувато подивилася на гостей, прикладаючи телефон до вуха. — Слухаю.

— Привіт, — мовив Кір. — Алекс сказав, що ти з Ерном. Я тільки хотів щось спитати.

— Я тебе слухаю.

— Твою матір, випадково, не Корнелія звати?

— Так. Вона працює у другій лікарні.

— Ну, я так і подумав, ви схожі. Ми вже на місці. Я хотів сказати… Короче, якщо хочеш приїхати, то краще пізніше, щоб не перетинатися з нами. Бо я не знаю, як ти все це будеш пояснювати матері. Ми й так тобі цілу купу проблем додали.

— Я не зобов'язана їй це пояснювати.

— Може й так. Але вона точно хвилюватиметься, якщо побачить тебе з нами. Вона ж навіть про Ерна не знає, чи не так?

— Не знає. Вона не питала, а я не розповідала. Добре. Я, напевно, дійсно приїду пізніше. Як він?

— Нас до нього поки не пустили. Чекаємо. Лікарі кажуть, що стан стабільний.

— Окей, зрозуміла.

— Дякую, що викликала швидку.

— Кіре, я не могла інакше.

— Добре, не відволікатиму, бувай.

Скинувши виклик, Мейлін на хвилину замислилася, забувши, що зараз тут не одна.

«Навіть у такій ситуації Кір намагається вберегти мене від чергових проблем. Це так на нього схоже».

— Що з Дейвом? — запитав Дін. — Не те щоб мені було це дуже цікаво. Але якщо це справді справа рук Райнома, то мені не подобається така його надмірна активність.

— Раніше такого не було? — уточнила Мейлін.

— Бувало, що Райном ловив когось одного й нападав. Але обходилося без потрапляння до лікарні. Схоже, у нього дійсно серйозні наміри щодо Ніоріму. І щось мені підказує, що ми наступні.

— Ще незрозуміло, як Дейв опинився тут і чи було це спеціально, — додав Ерн.

— Ага, гадаю, Райном уже заплутався, на кого йому чекати, якщо він спіймає Мейлін — на нас чи на Алекса, — Дін розсміявся.

— Ну, ваш Райном багато чого пропустив, — саркастично відповіла Мейлін. — Може, він таким чином помстився Дейвові? За те, що той повернувся до Алекса?

— До речі, цілком ймовірно, — зауважив Ерн.

— Ти збираєшся до нього їхати? — змінив напрямок розмови Дін.

— Так, але не зараз, може ввечері. Якщо це буде окей, — Мейлін уважно подивилася на хлопців.

— Я ще Дейва не відвідував, — буркнув Ерн. — Дожив. Але що зробиш.

— Чекай, його ще й Майла захоче побачити, — реготнув лідер. — Добре, Мейлін, я все розумію. Якщо ви не перетинатиметесь там з іншими хлопцями Алекса, то окей. Чи вони там уже поселилися?

— Не знаю, — відповіла дівчина. — Я запитаю пізніше в Кіра.

— Окей, — мовив Дін. — Тоді ми з Ерном повернемося до справ. Не здивуюся, що це все один великий геніальний план Райнома. Якщо він спеціально залишив тут Дейва, то розумів, що Ерн теж приїде.

— Може, відвезти тебе до Майли? — запитав Ерн. — Якщо ви вже збиралися сьогодні побачитися. Нам все одно по дорозі.

— Давай, тільки я спочатку їй зателефоную, — погодилася Мейлін.

***

Алекс і Кір увійшли до палати й застигли на місці, побачивши Дейва. Хлопець лежав на ліжку з перебинтованими руками й головою, поруч — крапельниця.

— Та годі, не так усе й погано, — прохрипів паціент.

Хлопці підійшли ближче. Алекс сів на стілець для відвідувачів, а Кір — на сусіднє ліжко.

— Говорити можеш? Що сталося? — запитав лідер. — Точніше, як це сталося?

— Можу. Збирався на нашу квартиру, але хтось заблокував мою автівку. Виявилося, що Райном. Бив не він — спеціально покликав хлопців із Нейріна. Сказав, що це помста.

— Через те, що ти повернувся до нас? — уточнив Кір.

Дейв кивнув.

— Він сказав, що місцеві радше б мене вбили, — продовжив він. — Смішно, немає в них такого поняття, як дружба чи команда.

Хлопці делікатно промовчали — було б негарно практикувати сарказм у такий момент.

— Я давно це зрозумів, не треба на мене так дивитися, — на губах їхнього товариша з'явилася змучена усмішка. — Ех, щось задовго він чекав зі своєю помстою, вам так не здається?

— Чому ж, цілком у його стилі, — фиркнув Алекс.

— А що там із нашими справами, до речі?

— Знайшов про що думати.

— Ну так, жодний Райном мене не зупинить.

— Хлопці поїхали на зустріч, вони впораються. А Райном сьогодні розніс ущент один із наших найбільших складів. А ще й погрожував другим, але там усе окей, ми перевірили.

— Схоже, відволікав нас від тебе, — додав Кір. — Як ти опинився у дворі Мейлін?

— Я ж живу недалеко від неї. Спочатку серйозно подумав, що вони зібралися битися просто посеред двору, але ні — мене потягнули за гаражі. А звідти вже до будинку Мейлін. Я й не одразу зрозумів, де знаходжуся. Серйозно, я не хотів її втягувати, просто так вийшло.

— Ага, жарти закінчилися, — Алекс стиснув кулаки. — Я вже шкодую, що ми не так активно займалися Райномом, як треба було.