127.

Мейлін миттєво відчула, як серце провалилося аж до п'ят. Вона кулею вискочила з квартири, набираючи номер Ерна. На превеликий подив, хлопець відповів майже одразу.

— Вибач, що турбую, — Мейлін блискавично летіла сходами. — Здається, я побачила у своєму дворі Дейва. Схоже, що він непритомний. Сподіваюся, що хоча б живий.

— Що??? — шоковано перепитав Ерн. — А ти де???

— Іду до нього перевіряти. Хочу, щоб ти знав.

— Я зараз приїду. Зачекай, будь ласка, вдома.

— Ерне, я не можу його там залишити, — заперечила Мейлін. — Зараз кожна хвилина важлива. Тим паче, я вже на вулиці.

Ерн зітхнув. Ситуація йому не подобалася.

— Будь на зв'язку, — мовив він. — Будь ласка, повернися до квартири, щойно перевіриш, добре?

— Угу, — дівчина скинула виклик і буквально-таки побігла до Дейва. — Дейве! Дейве!

Мейлін присіла поруч і обережно торкнулася рукою плеча хлопця.

— Ти там живий?

— Мейлін? — прохрипів Дейв, ледве підводячи голову і намагаючись розвернутися до дівчини. Та аж застигла на місці. — Тікай звідси, Райном може бути десь поблизу.

— Це він тебе так побив? — стривожено запитала Мейлін, з жахом роздивляючись хлопця. Вона витягнула телефон і набрала короткий номер. — Ало, швидка? У моєму дворі дуже сильно побили хлопця, він стікає кров'ю.

Дівчина назвалася і продиктувала адресу. Диспетчер запевнив, що найближча бригада в її районі і невдовзі буде. Закінчивши розмову, Мейлін перевела погляд на Дейва. Останній знову розпластався на лавочці обличчям донизу.

— Дейве, ти мене чуєш? Дейве?!

***

Ерн стиснув губи і сховав телефон до кишені, судомно вигадуючи план дій.

— Що сталося? — Дін уважно подивився на хлопця.

— Хтось побив Дейва і притягнув його до будинку Мейлін, — мовив друг. — Я впевнений, що це чергова пастка. Я маю туди поїхати.

— Їдьмо, я з тобою, — рішуче відповів лідер. — На місці розберемося.

***

Мейлін з тривогою спостерігала, як двоє чоловіків перемістили Дейва на носилки і обережно перенесли до салону швидкої.

— Ви знайомі? — запитала лікарка, що прибула разом із бригадою.

— Так, але не дуже добре, — чесно відповіла Мейлін.

Вона не встигла вигадати якусь історію, навіть не подумала про це. Часу було надто мало.

— Може, у вас є контакти його родичів?

— Ні. Я навіть не знаю, чи є вони в нього тут.

— Дейв Мітчелл, так?

— Так.

— Добре, дякую за інформацію. Не хвилюйтеся, із вашим знайомим все буде гаразд.

Жінка розвернулася і попрямувала до автівки. Мейлін так і залишилася стояти, вдивляючись у зачинені дверцята швидкої.

— Стійте! — крикнула вона лікарці.

Та зупинилася й обернулася.

— Так?

— А в яку лікарню ви його везете?

— У другу. Але не думаю, що ви зможете його відвідати найближчим часом.

— Дякую. Але я все одно приїду.

— Краще пізніше.

За мить швидка вже покинула двір. Мейлін збиралася повернутися додому, як почула голос Ерна. Розвернулася і побачила його та Діна, що прямували до неї.

— Мейлін, ти як? — запитав Ерн, підходячи ближче. — Все добре?

— Угу, — Мейлін відчула, як в очах збираються сльози. — Це був Райном.

Хлопець обійняв її й притиснув до себе.

— Дякую, що приїхав, — прошепотіла Мейлін.

— Що все ж таки сталося? — запитав Дін. — Бо я нічого не розумію.

— Давайте пройдемо до квартири? — запропонувала дівчина.

Незабаром усі троє вже були на кухні. Мейлін підійшла до вікна й зателефонувала Алексові.

— Слухаю, щось термінове? — незабаром пролунав із динаміка голос хлопця.

— Райном побив Дейва. Він у другій лікарні. Непритомний, — дівчина намагалася контролювати голос, але той надто дрижав. — Вони залишили його просто в моєму дворі.

— Що??? — на мить у слухавці повисла тиша. — Ти з ним?

— Ні. Лікар сказала, що найближчим часом його не можна буде відвідати, але я все одно поїду. Зараз я вдома.

— Окей, добре, що з тобою все гаразд. Ми з хлопцями зараз поїдемо до лікарні. Тебе забрати?

— Ні, я зараз з Ерном.

— Окей, — Алекс видихнув. — Дякую, що повідомила.

Дівчина скинула виклик і взялася за голову.

«Друга лікарня — там же працює мама! І як я одразу не згадала!»

Мейлін вчергове розблокувала телефон і зателефонувала Корнелії.

— Ало, — мати відповіла не одразу. — Привіт, доню.

— Привіт, мамо. Ти зараз на роботі?

— Так. А що?

— До вашої лікарні сьогодні мав потрапити мій знайомий. Його сильно побили.

— Дейв Мітчелл?

— Так. А...

— Я знаю, мені вже колеги розповіли, хто викликав швидку. Хотіла пізніше запитати в тебе, що відбувається, — мати зітхнула.

— Тільки, якщо ти не читатимеш мені моралі, — у голосі Мейлін з'явилися металічні нотки.

— Ні-ні, ти що, я навіть не збиралася, — Корнелія злякано запевнила доньку. — Просто я не знала, що в тебе є такі друзі. Ти нам з Філом про них нічого не розповідала.

— Дейва вже можна відвідати?

— Зараз ні. Гадаю, що можна буде ввечері. Вибач, доню, але я вже маю йти.

— Добре, дякую, мамо. Я спробую тобі все пояснити.