126.

Сьогодення…

Дейв вийшов з під'їзду і одразу побачив, що його автівку заблоковано.

«Цікаво, що це за перформанс?»

— Привіт, Дейве, — пролунав десь позаду голос Райнома. Хлопець обернувся і побачив колишнього товариша. Той сидів на огородженні, що відокремлювало клумбу від доріжки, і випускав у повітря клуби пари. — Як справи?

— Ага, зрозуміло, — мовив Дейв, коли з припаркованих машин вибралося четверо людей Райнома. Вони майже весь час перебували в Нейріні, тож хлопець не стикався з ними надто часто. — І що це все означає?

— Означає, що за зраду треба платити, Дейве, — Райт посміхнувся і зробив коротку затяжку. — Але ти добрий хлопець, завжди мені подобався, тож я зроблю тобі невеличку знижку. Знаєш, твої більш близькі колишні колеги були серйозно налаштовані тебе вбити, якби я дозволив. А я цього не хочу. Тож можеш мені подякувати, що обрав інших виконавців.

— Не можу сказати, що я дуже тобі вдячний, — Дейв зробив два кроки назад, намагаючись контролювати дистанцію між собою й супротивниками.

У цей момент з іншого боку з'явилося ще двоє.

— Давайте, хлопці, — Райном клацнув пальцями. — Тільки він має залишитися притомним.

***

Алекс вдарив кулаком по столу і різко підвівся.

— Звідки вони дізналися? — сердито запитав він.

Якимось чином Райном знайшов їхній новий склад і знищив там усе обладнання.

— Може, Дейв? — одразу припустив Арман. — Хай там що, а я йому не довіряю.

— Дейв ще не знає про цей склад, — заперечив Кір.

— Поїхали, будемо розбиратися на місці, — кинув лідер, попрямувавши до виходу.

Кір наздогнав його, коли Алекс уже збирався сісти в автівку.

— Можу поїхати з тобою? — запитав він.

— Сідай, — коротко кинув лідер, навіть не запитавши про причину.

Незабаром кілька автомобілів команди вже їхали головною вулицею.

— Ти ж не думаєш, що це дійсно Дейв? — запитав Кір, уважно дивлячись на лідера.

— Не думаю, — відповів Алекс. — Це або Алістер, або Дін. Недарма ж хлопці вчора бачили Дакоту неподалік. У першому випадку ми ще можемо спробувати відбити Алістерові бажання ділитися інформацією з усіма навколо. А в другому — складніше. Дін поки що в вигіднішій ситуації. І йому може сподобатися цим користуватися.

Кір промовчав. Останнім часом він часто думав про те, що тепер, коли хлопці знають про Майлу, відносини в банді можуть стати ще напруженішими. Кір розумів, що добре це не закінчиться, тому марно сподівався зберігати секрет якомога довше.

— Я знаю, що це не ти, — хлопець підвів очі й побачив, що лідер уважно на нього дивиться. — Ти ж про це думаєш?

— Не зовсім. Але напрямок схожий. Дякую, Алексе.

— Ну, я досить добре тебе знаю. За стільки років.

Незабаром хлопці були на місці. Вони увійшли в приміщення складу й роздивилися навколо.

— Гм, простіше орендувати новий склад, ніж відновити цей, — констатував Арман, задумливо шкрябаючи потилицю.

Усі інші просто застигли, мовчки роздивляючись увесь цей безлад. Стільки праці й зусиль було вкладено... А потім тут з'явився Райном.

— Я б теж був таким крутим, якби моїх складів не було ніде поблизу, — озвався за деякий час Деніел.

— Ага, тепер у Діна дійсно з'явиться непоганий шанс піднятися, — скривився Мартін.

— Гадаєш, Райном йому дозволить? — скептично запитав Ентоні.

Телефон Алекса коротко пискнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Хлопець машинально засунув руку в кишеню й витягнув пристрій. Так само відсутньо розблокував його й відкрив чат. Але побачене змусило його переключити увагу повністю.

«Вестлей: Привіт, а у вас, випадково, немає складу на Ренігберт, 3?)»

Хлопці зосереджено подивилися на лідера — той лише показав їм чат.

— Він знущається, чи як?! — сердито запитав Деніел.

***

Мейлін вийшла з кухні й попрямувала до вітальні. Оглянула канапу і журнальний столик — нічого. Далі дівчина попрямувала до спальні, різким рухом смикнула ковдру — безрезультатно. На письмовому столі теж немає. Фітнес-браслет нещадно розривався від вібрації.

«Та куди ж подівся телефон?! І чому тут немає функції — віддалено вимкнути тихий режим?»

«Добре, доведеться скидати».

Вона натиснула на браслеті піктограму із зображенням червоної слухавки, увійшла в меню й обрала функцію пошуку пристрою. Майже миттєво десь з коридору пролунав оглушливий пискіт.

«Ага, ось ти де!»

Тепер дівчина швидко знайшла телефон і перенабрала скинутий виклик.

— Все добре? — замість привітання запитала Майла.

— Так, не могла знайти телефон, — відповіла Мейлін. — Ти скоро?

— Я саме з цього приводу й телефонувала. Кір терміново поїхав у справах. А Ерн теж зайнятий. Може, зустрінемося пізніше? Або я можу приїхати на таксі.

— Гм, — дівчина перейшла до кухні й попрямувала до вікна. — І там, і там — Райном, так?

— Напевно, я не знаю.

— Ну, це все одно не гарантія. Гадаю, не треба викликати таксі, — увагу Мейлін привернула фігура біля дальньої лавочки. З такої відстані не було зрозуміло, хто це, але цей хтось явно був не в найкращому стані: верхня половина його тіла трималася за лавочку, а нижня відпочивала на землі. — Короче, краще сиди вдома. Я тобі трошки пізніше передзвоню, окей?

— Добре.

Мейлін скинула виклик і щільніше припала до вікна.

«Якась дуже знайома куртка…»

«Це що, Дейв???»