121.

Алекс задумливо закотив очі, після чого зробив невеличкий ковток гарячого напою.

— Часи змінилися, — загадково мовив він. — То що?

— Знаю, — коротко відповів Дін. — Але не дозволю наражати її на небезпеку.

— Тоді навіщо ти її сюди привіз?

— Мейлін нічого не розповіла?

— А що, мала?

Співрозмовник промовчав. Натомість витягнув з кишені брелок і почав крутити його в пальцях, задумливо дивлячись собі під ноги.

— Батьки поїхали у справах, — раптом мовив Дін. — Райном якось про це дізнався і вирішив скористатися моментом. У мене не було виходу.

— Тільки не кажи, що ви тоді змусили Мейлін поїхати до Рейгасу, — Алекс округлив очі.

— Мені навіть в голову таке не прийшло б, — обурено мовив хлопець. — Вона сама це запропонувала.

— Ого, а я з кожним разом більше впевнююсь, що абсолютно її не знаю...

— Навіщо ви взагалі втягнули її у наш світ? Захотілося повторити експеримент? Тільки не кажи, що реально боялися, що вона піде до поліції.

— Діне, якби не ви, ніхто б нікого не втягував. Вона здалася досить цікавою дівчиною. Хлопці були вражені тим, як спритно вона з ними впоралася. Гадаю, ти вже знаєш цю історію.

— Знаю. Тут і не посперечаєшся.

— Ти прийшов тільки для того, щоб поговорити про Кіару? — раптово змінив тему Алекс. — Чи щось хотів?

— Тільки щоб поговорити про Кіару, — досить холодно відповів Дін.

— А з Райномом як?

— Як завжди.

— Думаєш, він зупиниться на викраденні Еда?

— Ми непогано їм вломили, тому він хоча б кілька разів подумає.

— Серйозно? — Алекс розсміявся. — Ти мене лякаєш, Діне.

— У будь-якому разі, це не твоя справа.

— Така пасивність... На тебе не схоже. Чесно кажучи, я навіть здивований.

— У мене зараз трохи інші пріоритети.

— Якщо ти думаєш, що Райном дозволить тобі розкрутити тему з тією угодою, то навряд чи.

— Я хоча б спробую, — Дін уважно подивився на свого співрозмовника. — Алексе, чого це тебе так цікавить?

— Та нічого, — Алекс подивився на годинник. Щось він трохи затримався. — Якщо у тебе все, то мені вже час.

***

Мейлін попросила водія зупинити біля в'їзду у двір. Вона швидко розплатилася і обережно попрямувала вперед. Автівку Армана помітила одразу. Отже, вгадала.

Дівчина обережно підійшла ближче, пригинаючись за сусідніми автомобілями, і придивилася. У салоні нікого не було. Недовго думаючи, Мейлін кинулася до під'їзду.

Серце гучно калатало, а в м'язах розпливалася в'язка слабкість. Дівчина зупинилася і спробувала заспокоїтися.

«Це ж Арман, я його добре знаю. Що він мені зробить?»

«Але Алекс і Кір чомусь попереджували мене…»

«Та ні, хлопці просто хотіли мене налякати, нічого більше. А той випадок із пістолетом… Ну, він був скерований, швидше, на Ерна…»

На мить до Мейлін повернулася здатність тверезо мислити, і дівчина зрозуміла, що досі нікого не повідомила про те, що сталося.

«Написати чи зателефонувати?»

Другий варіант одразу здався надійнішим. Тільки кому? Вибір упав на Кіра — всередині була Майла, і, можливо, їм вдасться визволити її до того, як про це дізнається Ерн.

— Алло, — Кір відповів майже одразу. — Я зараз трохи зайнятий, можу перетелефонувати за десять-п'ятнадцять хвилин?

— Тут Арман. Він схопив... — Мейлін вскрикнула, бо хтось схопив її ззаду і затулив рота рукою.

Дівчина щось невиразно промугикала, доки палець цього когось — а за татуюваннями на зап'ясті вона зрозуміла, що це Арман — затиснув клавішу вимкнення телефону.

— А кому це ти телефонуєш? — вкрадливим тоном запитав хлопець. Екран був заблокований, тож він не побачив імені абонента. — Я запрошую в гості тільки дівчат.

***

— Мейлін, Мейлін! — Кір марно намагався докричатися до неї.

Він розблокував телефон і побачив, що виклик скинуто.

— Що сталося? — схвильовано запитав Дейв.

— Схоже, Мейлін у небезпеці, — хлопець зробив паузу. — Її, мабуть, викрав Арман.

— Він що, зовсім розум втратив? — обурено мовив співрозмовник. — Де вони?

— Не знаю, вона не встигла сказати, — Кір знову набрав номер дівчини. — Поза зоною.

— Окей, у мене ідея, — Дейв витягнув свій мобільник і комусь зателефонував. Чекав десь хвилини з півтори, поки відповіли. — Слухай, Армане, потрібна твоя допомога. Я пробив колесо, зараз стою на Д4, скину тобі адресу. Приїжджай, бо хлопці засміють.

— Я ж казав, що треба обережніше їздити, — пирхнув Арман. — Я зараз далеко. І мені не до тебе. Бувай.

Далі він просто відключився. Кір здивовано подивився на друга.

— Ти ж його зараз сполохаєш! Що ти робиш! — обурено кинув він.

— Він не знає, що я в курсі, — відповів Дейв. — А Мейлін точно не стала б телефонувати мені. Гадаю, він вдома.

— Чого це?

— Бо Д4 близько до нього. Тому він спеціально сказав, що далеко. А перед цим трохи затримався з відповіддю.

— Може, він не задумувався, а зрозумів, що ми його вже шукаємо.

— Кіре, не накручуй. Краще поїхали. Давай на моїй.

Хлопці швидко сіли в автівку і вирушили на порятунок.

— У тебе ж є номер Ерна? — раптом запитав Кір.

— Ну, є. А що?

— Дай, я йому зателефоную.

— Впевнений?

— Він може бути ближче.

— Окей, — Дейв однією рукою розблокував екран і простягнув мобільник другові. — Так і підписаний — Ерн.

Кір швидко переписав номер собі і натиснув кнопку виклику. У слухавці пролунали гудки.

— Слухаю, — мовив Ерн.

— Арман схопив Мейлін, — сказав Кір. — Швидше за все, він у себе вдома. Знаєш, де?

— Кір?

— Так.

— Знаю, — у слухавці запанувала тиша. — Дякую.