120.

Навколо було небагато людей. Хоча, знаючи Райнома, це не мало значення — він знайшов би спосіб. Майла прискорила крок.

— Гей, ти ж Майла, так? — пролунало десь поруч, коли до кав'ярні лишалося якихось двадцять метрів.

Дівчина повернула голову й побачила Армана. Він гукав її просто зі своєї автівки.

— Припустимо. І що ти хочеш? — запитала вона.

— Хотів вибачитися за свою поведінку. Може, не будемо кричати через всю вулицю?

Майла підійшла трохи ближче, але не надто.

— Що ти там казав? — перепитала вона.

— Хотів вибачитися за свою поведінку, — повторив хлопець. — Мабуть, я тебе налякав.

— Я вже звикла до такого, — скептично мовила Майла. — Тож забий.

— А це не твоє, до речі? — Арман покопирсався в салоні й витягнув звідти пухнастий жовтий брелок.

Дівчина здивовано витріщилася на нього. Як вона могла не помітити зникнення улюбленого аксесуару?

— Моє, — відповіла вона, підходячи ще ближче.

Хлопець простягнув їй брелок. Але щойно пальці Майли торкнулися предмета, Арман спритно схопив її за руку й притягнув до себе. Дівчина навіть не встигла закричати, як гостра голка зі снодійним впилася в передпліччя. Викрадач обережно притримав її, після чого буквально запхав до автівки й зірвався з місця.

***

Мейлін вискочила з кав'ярні — треба було впевнитися, що їй не здалося.

«Арман щойно викрав Майлу??? Та що він взагалі собі думає?!»

Поруч стояло кілька таксі. Недовго думаючи, Мейлін рвонула до одного з них.

— Добрий день, — мовила вона, сідаючи в салон. — У мене трохи дивне прохання. Я побачила свого хлопця з подругою — вона сіла до його автівки. Чи могли б ми поїхати за ними?

Водій, немолодий чоловік, здивовано звів брови, а потім усміхнувся.

— Ох уж ці дівчата, — мовив він. — І навіщо тобі такий хлопець? Добре-добре, поїдемо.

— Дякую, — Мейлін застебнула пасок.

Технічно вона не збрехала — Арман справді був її хлопцем. Щоправда, колишнім. Але це ж деталі, правда?

— І що, добрий хлопець? — запитав водій, змінюючи смугу. — Чого так розхвилювалася?

— Я просто вже давно його підозрювала, — дівчина вигадала перше, що спало на думку. — Але не очікувала, що це буде вона.

— Ну доженемо ми їх, — не заспокоювався чоловік. — А далі що?

— Поговорю з ними. Нехай знають, що я все бачила.

— Добре, що хоч не рюмсаєш...

На якийсь час водій відчепився. Схоже, ідея погоні його захопила. Мейлін навіть трохи здивувалася, побачивши в його очах стільки азарту. Він їхав не надто швидко, вправно тримаючи дистанцію й не дозволяючи іншим автомобілям вклинитися. На його обличчі застигла повна зосередженість.

Мейлін дуже боялася, що хлопець помітить стеження. Автівка Армана пролетіла чергове перехрестя й повернула на наступному. Схоже, він їхав додому.

— Я знаю, куди вони поїхали, — мовила дівчина. — Можу назвати адресу?

***

Алекс викинув пакування з-під жуйки до смітника й попрямував до кав'ярні. Всередині було багато людей, тому довелося стати в чергу.

Він швидко вивчив меню й зупинився на еспресо. Черга майже не рухалася, а вибір уже зробив, тож, щоб хоч якось себе зайняти, подивився у вікно.

Увагу Алекса привернув автомобіль Діна, припаркований на протилежному боці вулиці.

«І як я його раніше не помітив? Чи, може, його ще не було?»

Незабаром у полі зору з'явився й сам власник. Він підійшов до автівки й всівся на капот, ніби на щось чекаючи.

Нарешті черга пішла швидше, й незабаром Алекс уже виходив на вулицю, тримаючи стаканчик із гарячою кавою. Побачивши його, Дін зіскочив з капоту й попрямував назустріч.

— Ого, то ти мене чекав? — зобразив здивування Алекс. Чомусь подумав, що, може, Кіара вже намовила брата спробувати укласти перемир'я. — Привіт, Діне.

— Тебе, — досить сердито відповів Дін. Не схоже, що він налаштований на мир. — Привіт, Алексе.

— І що хотів? — Алекс ковтнув гарячої кави й примружився від насолоди.

— Щоб ти тримався подалі від моєї сестри, — співрозмовник стиснув кулаки.

— Ого, а ти думаєш, що я не тримаюся? — жартівливо запитав хлопець.

— Я вчора бачив твою автівку недалеко від її будинку. Що ти там робив, Алексе? — Дін уважно подивився на свого ворога.

— А звідки мені знати, де вона живе? — Алекс не збирався здаватися.

— Знаєш. Я бачив, що вона надіслала тобі адресу СМС-кою.

— Вау, Діне, ти знову ритився в телефоні сестри?

— Випадково побачив, коли вона показувала мені чергову акцію, — Дін зробив невелику паузу. — Хоча навіщо я виправдовуюся?

Алекс підійшов ближче до огорожі й застрибнув на перила. Дін встав поруч, уважно стежачи за кожним рухом ворога.

— Ти ж знаєш, що я її не ображу, — раптом сказав Алекс після невеликої паузи. — І знаєш, що вона мені подобається.

— Пфф, — пирхнув Дін. — А я вже думав, що ти ніколи в житті в цьому не зізнаєшся.