119.

Незабаром Алекс і Кіара були на місці. Колишня база хлопця розташовувалася в невеликій складській будівлі. Зараз тут було порожньо — приміщення давно не використовувалося.

— Ви залишили цю базу тільки через те, що відновилося ваше протистояння з Діном? — запитала Кіара, підходячи до будинку.

— Не тільки, — коротко відповів Алекс. — Були й інші причини.

— Шкодуєш, що перемир'я не втрималося? — дівчина розвернулася і подивилася просто йому в очі.

— Ні. Твій брат завжди мене дратував. Так склалося, — хлопець підійшов до дверей і витягнув з кишені брелок з ключами.

— Ого! — Кіара зацікавлено підійшла ближче. — У тебе досі є ключі?

— Ага, будинок досі належить татові, — Алекс швидко знайшов потрібний ключ і відчинив двері.

Вони пройшли всередину. Як відзначила про себе дівчина, там нічого не змінилося. Вона обігнала Алекса і попрямувала до сходів на другий поверх. Хлопець пішов слідом.

Кіара швидко забігла сходами і попрямувала до виходу на терасу. Клацнув замок, двері рипнули, але легко піддалися. І тут усе теж було на своїх місцях. Дівчина підійшла до перекладини, що колись слугувала спортивним знаряддям, і сіла на неї. Алекс влаштувався поруч.

— Дін збирається миритися? — прямо запитав він.

— Наскільки я знаю — ні, — Кіара відчула, як всередині піднімається легке хвилювання. У неї побачення з Алексом, і вони сидять так близько. Від цієї думки стало трохи гаряче. Це ж побачення? — А взагалі, він казав, що тепер твоя черга.

— Але це ж не він відправив тебе до мене, так?

— Серйозно думаєш, що Дін би на таке пішов? — дівчина нахилила голову вбік і хитро подивилася на хлопця.

— Думаю, що ні.

На мить між ними запанувала тиша. Кіара вивчала риси обличчя хлопця. У його холодно-блакитних очах відбивалося небо, роблячи колір ще насиченішим. А ця усмішка... Саме вона змушувала серце дівчини битися швидше.

— Я не збираюся миритися з Діном, — задумливо мовив Алекс. — Точніше, я не хочу цього робити. Це занадто дорого нам коштує.

— Не хочеш, але? — Кіара зосередилася на другій частині речення.

— Але Райном навряд чи дасть нам спокій. І Дін про це знає. Та й я теж лідер не просто так. Гадаю, буде весело.

— Але ти ж міг би його проігнорувати, як і Дін?

— Навіщо? Він усе одно не піде. А я не люблю відтягувати.

Телефон Кіари коротко пискнув, сповіщуючи про нове повідомлення.

— Вибач, — мовила вона, витягуючи мобільник з кишені.

«Майла: Ти вдома?

Кіара: А що?

Майла: Так, вже цікаво.

Кіара: Що саме?)

Майла: Цей інформатор, забула, як там його, сказав Дінові, що Райном намагатиметься тебе викрасти. Дін зараз з нами. І він збирається терміново їхати до твого дому.

Кіара: Ти ж його затримаєш?)

Майла: Ти серйозно не вдома?

Кіара: )

Майла: Добре. Але я чекатиму на подробиці.»

Майже одразу прийшло повідомлення від Діна.

«Дін: Я скоро буду в тебе. Нікому не відчиняй.

Кіара: Щось сталося?

Дін: Ні. Але мені не подобається, що Райном щось замислив.

Кіара: Не будуть же вони ломитися до квартири?

Дін: Не впевнений.»

Кіара хотіла написати щось на кшталт «можеш не спішити», але вчасно передумала. Так вона точно розбудила б підозри. Майла має щось вигадати.

— Мені вже треба додому, — сумно мовила дівчина. — Підвезеш?

— Звісно, — Алекс зістрибнув з перекладини і подав їй руку. — Тобі треба опинитися вдома якнайшвидше, так?

***

Наступного дня Майла збиралася в гості до Кіари. Вчора їй так і не вдалося витягнути жодної крихти інформації з подруги. А цікавість була надто сильною.

— Братику, ти ж сам сказав, що Райном знову кудись поїхав. Я можу трошки цим насолодитися, так? — запитала Майла, виходячи з під'їзду.

Вона притримувала двері однією рукою, а другою — телефон.

— Це не означає, що виходити кудись самій безпечно, — Ерн затиснув мобільник плечем і натягнув куртку. — Дай мені півгодини, я приїду.

— Півгодини — це довго. За цей час мої тістечка розберуть двічі.

— Ти невиправна, — хлопець зітхнув. — Тоді хоча б почекай на мене в кав'ярні, добре?

— Ерне, здається, у тебе були якісь справи з хлопцями сьогодні? От і розслабся. Кав'ярня неподалік. Я все одно потім збираюся до Кіари.

— А мені все одно не подобається, що ти гуляєш сама. Навіть Кіри поруч немає.

— Ого, а ти що, йому довіряєш? — хитро запитала Майла.

— Це все одно краще, ніж ніхто, — досить скептично мовив Ерн.

— Мейлін же ти сам якось відпустив?

— Вона ночувала у батьків. Її підвезе вітчим.

— Тим паче. Навіть якщо тут і залишився хтось із людей Райнома, не стануть же вони нас атакувати в присутності вітчима Мейлін? Ну серйозно, тут багато людей. А я швидко дістануся кав'ярні.

— Добре, — здався Ерн. — Тоді напиши мені, коли будете у Кіари.

Дівчина скинула виклик. Вона якраз виходила за межі двора. Про всяк випадок роздивилася по боках, жодної підозрілої автівки, шлях вільний. Хлопці вчора дізналися, що у Райнома виникли проблеми в їхньому основному місті, яке вони намагалися втримати. Тож йому зараз було не до хитрих планів, справа серйозна. Хоча він міг про всяк випадок когось тут залишити, наприклад, братів-збоченців. Від цієї думки Майла відчула легку тривожність. Єдине, що заспокоювало, близькість кав'ярні, яка вже була в зоні видимості.