118.

Мейлін вийшла з аудиторії й одразу помітила Армана — він стояв у іншому кінці коридору. Недовго думаючи, попрямувала просто до нього.

— Ти що тут робиш?! — гнівно запитала вона, підходячи ближче. — На мене чатуєш?

— Ого! — Арман розвернувся і зробив крок уперед, спритно хапаючи Мейлін за руку. — Взагалі-то, ні. Я прийшов познайомитися з дівчиною Кіра. Але ж ви, напевно, знайомі, чи не так?

— Відпусти! — дівчина смикнулася, але марно. — Мені боляче!

— Мені теж. Особливо коли побачив тебе поруч з ним. Слухай, а тобі його не шкода — так користуватися?

— Гей, ти що робиш? Відпусти її! — пролунав десь позаду голос Майли.

І тільки зараз Мейлін зрозуміла, що її пара проходила якраз у тому кабінеті, біля якого стояв Арман.

"І звідки він про це дізнався?"

— Майло, не підходь, усе добре, це мій старий знайомий, — Мейлін зробила вигляд, ніби дівчина, що так зухвало з'явилася, не в курсі, хто такий Арман.

— Ага, Майла, кажеш, — той широко усміхнувся. — Здається, дівчину Кіра так звати?

— Звідки ти знаєш? — Мейлін округлила очі.

— А чув, як вони щебетали телефоном. Познайомимося, Майло? — Арман зручніше перехопив дівчину за руку й кинувся в бік Майли. Та миттєво відскочила назад. — Постій-но трохи тут.

Хлопець відпустив руку колишньої, але та несподіванко навіть для себе вчепилася в нього, намагаючись утримати на місці.

— Не чіпай її! — сердито кинула Мейлін. — Ти що, зовсім розумом хибнув?

— Я хотів упевнитися, що у Кіра з Ерном не одна дівчина на двох, — пояснив Арман. — А якщо не збираєшся мене відпускати, то ходімо. Якраз і подружка твоя з нами піде, чи не так, Майло?

Майла скинула наплічник і блискавично кинулася на Армана.

— Ніхто з тобою не піде! — крикнула вона. — Чи думаєш, що впораєшся з нами двома?

— Звісно, що впораюся, — хлопець обхопив Мейлін рукою за талію, а вільною схопив Майлу за руку. — Ходімо, трохи прогуляємося.

***

— Стій, — Кір вискочив перед Ерном, який якраз приїхав до університету й піднявся на потрібний поверх. Армана, що чіплявся до дівчат, він помітив одразу. — Якщо він дізнається, що Майла — твоя сестра, буде гірше. Я сам розберуся.

— Я тебе вб'ю, якщо він на ній зациклиться через тебе, — гнівно попередив Ерн.

— Я розберуся, — хлопець рішуче попрямував до Армана й дівчат. — Гей, Армане, що ти робиш?

Арман розвернувся й витріщився на товариша. Той здавався роздратованим.

— Хотів упевнитися, що у вас з Ерном не одна дівчина на двох, — хлопець усміхнувся й зробив крок до Кіра.

Майла різко висмикнула руку з його хапки та спробувала визволити Мейлін. Хлопець особливо й не тримав її.

— Армане, якщо збираєшся знову битися зі своїм другом через амбіції, то це дно, — зауважила колишня, якій нарешті вдалося вирватися й відскочити вбік.

— Не збираюся, — кинув Арман, навіть не розвернувши голову в її бік. — Ще побачимося.

***

— Невже в Рейгасі стало настільки небезпечно, що Дін забрав тебе сюди так надовго? — запитав Алекс.

— Не впевнена, що можу говорити тобі про таке, — Кіара опустила очі.

— Окей, добре, — на мить між ними запанувало мовчання. — Сильно посварилася з Діном?

— Як завжди, коли я роблю щось, що він вважає небезпечним.

— Куди хочеш поїхати?

— Туди, де не буде Райнома. І де мене не побачить Дін, — дівчина замислено торкнулася пальцем підборіддя. — Не знаю. Давай просто об'їдемо місто?

— Окей.

Алекс виїхав на головну вулицю й влився у потік машин. Кіара спостерігала за ним — як він впевнено кермує, як невимушено тримається — і відчувала, як всередині розквітає схвильованість, змішана з дитячою радістю.

— Що скажеш Дінові, якщо він приїде, а тебе не буде? — запитав Алекс, поглянувши на дівчину.

— Не знаю, — Кіара знизала плечима. — Щось вигадаю. Він зрозуміє. Напевно, подовжить мій домашній арешт.

На останній фразі дівчина дзвінко розсміялася. Алекс теж усміхнувся, замилувавшись.

«Яка ж вона гарна».

— Повернеш на наступному повороті ліворуч? — запитала Кіара.

— Окей, — погодився хлопець. — Визначилася, куди хочеш?

— Не зовсім, — дівчина опустила очі. — Просто давай поїдемо тією вулицею.

Аллан знову усміхнувся.

«Як ця дівчина може бути такою милою?»

Він чудово усвідомлював, що разом із нею втрачає голову.

«То й що? Воно того варте».

— Ніорім змінився, — спробувала нейтральну тему Кіара. Щось вона надто розхвилювалася. Востаннє вони були так удвох ще багато років тому. А зараз усе виглядало серйозніше. — Або я надто давно тут не була.

— Важко сказати, — мовив Алекс. — Я не виїжджав із міста надовго, щоб оцінити.

Яскрава табличка з назвою району впала в око. Хлопець майже одразу зрозумів, куди вони їдуть.

— Ага, — хитро усміхнувся він. — Сорок сьомий сектор? Там, де в нас колись була база?

— Ага, гарне місце, — Кіара мрійливо завела очі. — І точно нікого не буде з хлопців.

— Я чомусь думав, що ти збиралася по магазинах, — реготнув Алекс.

— Там мене точно можуть побачити. Та й по магазинах я ще зможу Діна вмовити. Хочу побувати у старих місцях, відчути дух Ніоріму.

— Не заздрю Діну, — хлопець усміхнувся, скеровуючи машину на потрібну смугу. — З тебе ж очей не зведеш.