114.

Минуло кілька днів. Алекс йшов торговим центром і побачив Кіару — вона стояла біля магазину з мініатюрними будиночками й розглядала вітрину. Хлопець рішуче попрямував до неї.

— Привіт, — мовив він, коли Кіара розвернулася, помітивши його відображення у склі.

— Привіт, Алексе, — дівчина мило усміхнулася.

— Ти сама тут?

— Ні, з Діном та Едом. Але вони пішли дивитися щось для своїх автівок. Нудне заняття. А я залишилася тут.

— Не впізнаю Діна, це небезпечно.

— Та годі, Райном, якщо й бачив мене, то в товаристві хлопців. Він не настільки відчайдушний, щоб намагатися вкрасти мене в їхній присутності.

— І де вони? — повторив Алекс.

— Тут багато людей, я б зайшла до магазину, — спробувала пояснити Кіара.

— Ходімо, — хлопець кивнув у бік острівної кав'ярні. — Посидимо там.

Почувши запрошення, Кіара мало не підстрибнула від радості. Тепер вона точно не шкодувала, що напросилася з братом.

— Що ти будеш? — запитав Алекс, коли дівчина розмістилася за одним із вільних столиків.

— Молочний коктейль.

— Шоколадний?

— Ага.

— Зараз замовлю, — з цими словами хлопець попрямував до стійки.

Незабаром Аллан повернувся до столика з напоями в руках.

— Тримай, — він поставив високий тонкий стакан із химерною соломкою перед дівчиною.

Собі хлопець взяв американо.

— Дякую, — Кіара знову усміхнулася й потягнула трохи солодкого напою. — Ммм, смачно.

— Радий, що тобі подобається.

— Давно не бачилися, так? До тої зустрічі на вокзалі.

— Угу, — Алекс зробив ковток гарячої кави.

— Знову помирилися з Діном?

— Не помирилися, а тимчасово ігноруємо присутність один одного.

Дівчина розсміялася.

— Дін сказав так само, — пояснила вона. — Мейлін сама вигадала цей план. Гадаю, Райном добряче їй дошкулив.

Алекс важко видихнув і подивився вбік.

— Не хвилюйся, — продовжила Кіара. — Ерн її не образить.

— Нехай тільки спробує, — буркнув хлопець. — Доки Мейлін у безпеці, це не моя справа. Але якщо він її скривдить, одразу стане моєю.

— У нього немає власної Рейген.

Аллан підвів голову й подивився на дівчину. В її очах світилася легка грайливість. Гарна, як завжди. Спіймавши себе на цій думці, хлопець поспішив відвести очі.

— А що далі? — раптом запитала Кіара. — Із Діном.

— В якому сенсі? — Алекс зробив ще ковток кави.

— Коли ви приборкаєте Райнома, що тоді? Знову ворогуватимете?

— Швидше за все.

— Ти в цьому невпевнений?

— Я й того разу не думав, що ми знову посваримося. А тепер у нього є Ерн, а в нас — Арман. І це може тільки загострити ситуацію, а не пом'якшити.

— Алексе, не звалюй усе на хлопців. Пам'ятаєш, як ми грали в хованки? Було ж весело?

— Кіаро, ти — це зовсім інша справа. У нас із Діном усе не так просто.

Почувши перші слова, дівчина відчула, як ширшає її усмішка. Він усе ж таки її якось вирізняє.

— Яка це, інша? — запитала вона.

***

Дін стиснув кулаки — у грудях піднімалася злість.

— І що він тут робить? — процідив він, кивком вказуючи на острівну кав'ярню.

Ед подивився туди й одразу побачив Кіару з Алексом.

— Ого, — мовив він. — Ти ж не сподівався, що буде легко? Підеш одразу чи трохи охолонеш?

— Сумніваюся, що він спеціально мене провокує, — буркнув Дін.

— Думаєш, тобі вдасться тримати їх на відстані? Глянь, як вони дивляться одне на одного. Справжня закохана парочка, — не вгамовувався Ед. — Хоча Ерн же вкрав у них Мейлін, то з боку Алекса цілком чесно вкрасти у нас Кіару.

— Навіть якби ми були друзями, я б його все одно не підпустив до своєї сестри. Добре, я пішов.

— А я, мабуть, тут зачекаю.

Хлопець попрямував просто до столика. Алекс помітив його миттєво. Кіара, побачивши зміни у виразі обличчя співрозмовника, обернулася й зіштовхнулася поглядом із братом.

— Ходімо, Кіаро, — мовив він, просвердлюючи ворога поглядом.

Дівчина підвелася й із сумом подивилася на Алекса.

— Дякую, Алексе, що посидів зі мною. Бувай, — мовила вона.

Аллан легенько примружив очі. Напруга у повітрі не спадала.

— Більше я тебе з собою не візьму, навіть не проси, — попередив Дін, коли вони прямували до Еда, що чекав осторонь.

— Але...

— Жодних «але». Навіть не сперечайся.

Кіара опустила голову. Зустріч з Алексом дала їй легкий промінчик надії. Хоча переконати Діна здавалося неможливим завданням.

***

— Це Кіара? — запитав Дейв, сідаючи навпроти лідера.

Той кивнув.

— Ого, як вона виросла.

— Ага, — відповів Алекс.

— Дін мало не луснув від злості, коли вас побачив, — реготнув його співрозмовник. — Я трохи поспостерігав за вами здалеку. Не став підходити.

Лідер нічого не відповів.

— Слухай, може просто викрадемо її? — запропонував Дейв. — Що нам зробить Дін? Тим паче зараз.

— Я б із радістю її викрав, — мовив Алекс. — Якби вона цього захотіла. Але чи захоче?

***

Ерн обійняв Мейлін, притискаючи її до себе. Його губи торкнулися її губ.

— Я скучив, — мовив він, зариваючись носом у її волосся.

— Я теж, — усміхнулася вона.

— Вау... — пролунав десь поруч голос Армана. Мейлін обернулася й побачила хлопця. Той стояв буквально за п'ять метрів від них. — То це він — твій хлопець?

— Тобі яка справа? — дівчина зневажливо примружила очі, а Ерн стиснув руки в кулаки й вийшовперед, закриваючи її.

— Та й так зрозуміло, що ти обрала його спеціально, — пирхнув Арман. — Хоча, схоже, він цього не розуміє.

— У мене є ім'я, якщо ти раптом забув, — холодно мовив Ерн. — Гадаєш, усім аж так на тобі залежить?

— Я заберу її в тебе, — Арман загрозливо рушив до парочки.

— Стій тут, добре? — Ерн повернув голову до Мейлін, після чого теж пішов назустріч ворогові.