113.

Мейлін потягнулася за телефоном, щоб відповісти на дзвінок. Дзвонив Алекс.

— Алло, — відповіла дівчина, притискаючи мобільник до вуха.

— Привіт, — привітався Аллан. — Не зайнята?

— Привіт, ні. Тільки-но прийшла додому.

— Ти сама?

— Угу.

— Хочу, щоб ти знала. Я розповів хлопцям про тебе і Ерна. Усім, окрім Армана. Вони...

— Добре, — перебила його Мейлін. — Так навіть краще, дякую, Алексе. Можеш не виправдовуватися.

Алекс тяжко видихнув. У слухавці повисла коротка пауза.

— Краще тримайте ваші стосунки в таємниці від Армана, — нарешті сказав він.

— Чому? — дівчина почала закипати. Вона не розуміла, чому їй це постійно радять. — Алексе, Арман більше не має до мене і мого життя жодного відношення. Я не збираюся від нього ховатися.

— Ти його погано знаєш, — заперечив Аллан. — Йому краще...

— Тоді чому ніхто з вас не просвітив мене раніше? — поставила логічне питання Мейлін. — Добре, Алексе, поговоримо пізніше, окей?

— Мейлін, це питання твоєї безпеки.

— Окей, добре. Я й так не збиралася цього афішувати, але з інших причин. Така відповідь тебе влаштує?

— Так, — знову повисла пауза. — Просто цікаво, як так вийшло?

— Якби не Ерн, Райном і його компанія давно б мене спіймали. І не один раз. Якось так.

***

Майла впустила Кіра всередину квартири. Хлопець виглядав схвильованим.

— Що сталося? — запитала дівчина, уважно його розглядаючи.

— Звідки Алекс дізнався про Мейлін і Ерна? — питанням на питання відповів Кір. — Це пов'язано з вашим планом?

— Увімкни гучний зв'язок, — пролунало в навушнику Майли.

Вона якраз розмовляла з Мейлін.

— Секунду, — дівчина витягнула телефон із задньої кишені й переключилася на динамік.

— Мене чутно? — уточнила співрозмовниця.

— Так, — підтвердила Майла.

— Окей. Привіт ще раз, Кіре. Я була в Рейгасі, забирала звідти Кіару. Це моя власна ініціатива. На вокзалі в Ніорімі ми наштовхнулися на Алекса. Було б дивно зробити вигляд, що я не знаю — Кіара сестра Діна, так? Не хвилюйся, про тебе і Майлу я нічого не сказала.

Кір приклав долоню до лоба й глибоко вдихнув-видихнув.

— Я чомусь марно сподівався, що Ерн не допустить тебе до небезпеки, — розпачливо мовив він.

— Кіре, я не маленька дівчинка. Це моє життя. А ви мене вже дістали. Райном кинув мені виклик — я його прийняла, бо не з тих, хто мовчки терпітиме його знущання.

— Гадаєш, Ерн би її зупинив? — спробувала згладити ситуацію Майла.

— Я вже мовчу про те, куди ти дивилася... — Кір подивився на свою дівчину.

— А я не лізу в чужі справи, забув? — усміхнулася та.

— Кіре, знаєш, чому ми з тобою поладнали? — запитала Мейлін. — Бо ти завжди мене розумів. Або хоча б намагався. Забий на Райнома — він ще пошкодує, що зі мною зв'язався. Все добре.

— Але ти могла сказати мені одразу. Я б теж міг підстрахувати.

— Не могла — Дін був категорично проти. Хоча я хотіла попросити про допомогу тебе й Дейва. До речі, як хлопці відреагували на новину?

— Здивувалися, почали вигадувати теорії. А Алекс мене одразу розкусив.

— І Дейва?

— Дейва не було. Розкажи, як тобі вдалося привезти сюди Кіару?

— Може потім? Не хочу заважати вам з Майлою. До того ж у мене ще є справи.

— Добре.

— Бувай, Мейлін, — Майла знову переключила дзвінок на навушники. — Увечері зідзвонимося.

— Бувай, — Мейлін відключилася.

Сестра Ерна підійшла ближче до Кіра і поклала йому руки на плечі.

— Вона класна дівчина, так? — запитала вона. — Гадаєш, Ернові було легко на це погодитися?

***

Мейлін вийшла надвір і попрямувала до Деніела та Ентоні, які розмістилися на дитячому майданчику навпроти під'їзду. Хлопців вона помітила ще з вікна.

— Привіт, — привіталася Мейлін. — Чекаєте на мене?

— Привіт, — відповіли ті. — Так.

— Не хвилюйся, ми прийшли не ловити тебе, — трохи нервово реготнув Деніел. — Просто Алекс розповів нам про твого нового хлопця. Ми трішки в шоці.

— Ага, як так сталося? — запитав Ентоні. — Він тримає тебе силою?

— Звісно ні, — Мейлін розсміялася.

— Він тебе кривдить?

— Теж ні. Знаю, що це прозвучить банально, але Ерн не такий, яким ви його всі описуєте.

— Ти тепер до нас більше не прийдеш? — запитав Деніел.

— Я не приходжу до вас не тільки через це, — зауважила дівчина.

— Ну так, Арман, — із розумінням у голосі мовив Ентоні. — Я б на твоєму місці теж так зробив.

— Я зустрічаюся з Ерном не для того, щоб розізлити Армана, хлопці. І не для помсти.

Мейлін звернула увагу, як різко змінилися вирази облич хлопців. Обидва уп'ялися поглядами кудись перед собою. Дівчина розвернулася й побачила Ерна, який прямував просто до них.

— Ви ж не будете битися, так? — запитала Мейлін.

— Не будемо, — мовив Деніел.

— Але тільки тому, що ти тут, — додав Ентоні.

Ерн підійшов ближче й став поруч зі своєю дівчиною.

— Все добре? — запитав він.

Мейлін кивнула.

— Ну, нам вже час, — кинув Ентоні. — Ходімо, Дені.

З цими словами хлопці пішли, залишаючи закохану парочку наодинці.

— Що вони хотіли? — запитав Ерн.

— Не знаю. Схоже, впевнитися, що зі мною все добре.

— Емм… Цікаво.

— А головне — вчасно.