112.

Переслідувачі помітили ворожого лідера й зупинилися. Хідд із силою копнув скульптуру фонтану. Тим часом Алекс і врятовані дівчата наближалися до вокзального кафе.

— Гадаю, ти в курсі, що вона — сестра Діна? — хлопець запитливо подивився на Мейлін. — Бо в такі співпадіння я не вірю.

— Знаю, — та підвела голову і зробила невеличку паузу. — Добре, мені вже набридли всі ці секрети. Я зустрічаюся з Ерном. Давно. Він скоро буде тут.

— Щооо??? — Аллан аж застиг на місці.

Кіара лише мовчки його розглядала, одночасно пишучи братові про їхнє місцезнаходження.

— І навіть ти не можеш мене засуджувати, — попереджувальним тоном мовила Мейлін.

Алекс видихнув.

— Не можу, — відповів він. — Але я дійсно в шоці.

На якийсь час між трьома повисла тиша. Порушив її Аллан.

— То ти через це перестала до нас приходити? — запитав він.

— І через це теж, — Мейлін видихнула. — Я хочу, щоб ти знав: я нічого про ваші справи не розповідала і не збираюся.

До приміщення увійшли Дін і Ерн. Обидва виглядали схвильованими. Помітивши Алекса, вони трохи пригальмували.

— Підходьте, хлопці, — Мейлін помахала їм рукою. Алекс, що сидів спиною до виходу, розвернувся і теж помітив новоприбулих. — Алекс врятував нас від братів-збоченців.

Дівчина спробувала пояснити ситуацію, коли її хлопець і брат Кіари підійшли ближче.

— Ну привіт, — привітався Аллан, встаючи з місця. — А мені вже час.

— Привіт, — відповів Дін.

— Привіт, — крізь зуби процідив Ерн.

— Алексе, — покликав брат Кіари, коли його ворог уже встиг відійти від столика. Алекс розвернувся і запитально подивився на нього. — Дякую.

— Нема за що, — хлопець посміхнувся і прискорив крок.

— Привіт, братику! — Кіара підскочила з місця й кинулася обіймати брата.

Мейлін теж підвелася і підійшла ближче до Ерна.

— Ти в порядку? — хлопець взяв її за руки. — Він вас не образив?

— Хто? Алекс? — із легким нерозумінням уточнила Мейлін. — Чи той збоченець?

Дівчина кивнула у бік Блейка, котрий стояв біля входу до кафе і спостерігав за ними.

— Ти даремно так йому довіряєш, — тихо мовив Ерн. — Мене це трохи хвилює.

— Поїхали звідси, доки Райном не притягнув сюди всіх своїх друзів, — мовив Дін. — Не хочу це визнавати, але ти помиляєшся, Ерн. Алекс би їх не скривдив.

Усі четверо розсілися по автівках. Мейлін поїхала з Ерном, а Кіара — з Діном.

— Алекс так подорослішав і помужнішав, — захоплено мовила сестра останнього, коли автомобіль рушив з місця.

Хлопець стиснув зуби.

— Кіаро, я дуже тебе прошу, тримайся від нього подалі, — відповів він.

***

Алекс увійшов до вітальні спільної квартири банди й окинув поглядом присутніх. Армана серед них не було.

— Мейлін зустрічається з Ерном, — мовив хлопець, виходячи на середину кімнати.

Кір одразу відчув, як всередині нього різко похололо. Хто знає, як відреагують друзі.

— Що? — перепитав Ентоні.

— З Хардманом? — уточнив Деніел. Лідер кивнув. — Але як?

— Він її утримує силою? — припустив Мартін.

— Схоже, що ні, — відповів Аллан.

— А, то це щоб позлити Армана, — додав Ентоні. — Я б теж на її місці так зробив.

— Так гадаєш? — продовжив розмірковувати Деніел. — Хоча це принаймні виглядає логічно.

— Хлопці, — втрутився Алекс, привертаючи увагу товаришів. — Арманові ані слова про це.

— Та це зрозуміло, — в один голос погодилися хлопці.

— А де Мейлін, вдома? — запитав Ентоні.

— Може, варто її застерегти? — додав Деніел.

— Або потеревенити з Ерном? — це вже був Мартін. — Ну, щоб він тримався від неї подалі.

— Я пропоную не лізти, — досить різко втрутився Кір, котрий досі тільки спостерігав. — Може, ви ще не зрозуміли, але Мейлін — не наша власність. І вона може зустрічатися з ким захоче.

— Але ж Ерн може скривдити її ще більше, ніж Арман, — заперечив Ентоні.

— Кір має рацію, — мовив Мартін. — Ніхто з нас не переймався тим, що її скривдив Арман, то не варто й починати. Не наша справа.

— З Ерном і Діном розберемося пізніше, — підсумував Алекс. — У нас зараз інші пріоритети.

— Окей, але я б поговорив із Мейлін, — не вгамовувався Ентоні. — Запитав у неї, що і як.

— І я теж, — додав Деніел. — Переконався б, що її дійсно ніхто не тримає силою.

— Так вона вам і скаже, — скептично прокоментував Мартін. — Добре, хлопці, нам вже час до лабораторії, пам'ятаєте?

— Вже? — здивувався Ентоні.

— Ага, точно, — Деніел подивився на годинник. — Ну, ходімо.

Всі троє вийшли з кімнати, продовжуючи дорогою обговорювати ситуацію.

— Ти знав? — Алекс подивився просто на Кіра.

— Знав, — хлопець не став брехати. — То й що?

— Я не збираюся зараз тебе засуджувати. Знаю, що ти хочеш тільки добра для Мейлін.

— І більше ніхто, окрім мене, — Кір підвівся з канапи. — Арман тут ні до чого. Як виявилося, зі всіх нас саме Ернові залежало на безпеці Мейлін. Можеш сам у неї запитати.

З коридору пролунав звук відчинення дверей, і незабаром у кімнаті з'явився Арман.

— Привіт, — мовив він. — А чого так тихо?