110.

Прибувши на місце, Мейлін швидко перетнула приміщення вокзалу й спустилася в тунель. Потрібний поїзд уже стояв на колії. Дівчина озирнулася — нікого знайомого.

Всередині вагона пасажирів ще не було. Мейлін здригнулася від раптової хвилі тривоги. Підбадьорила себе: якби Райном її помітив, то не дав би навіть сісти в потяг. Попрямувала вперед, шукаючи своє місце й одночасно телефонуючи Ернові.

— Я в поїзді, — сказала вона, опускаючись на м'яке сидіння.

Спинки були досить високими, що втішало.

— Чудово, — видихнув хлопець. — Тебе точно ніхто не побачив?

— Гадаю, ні. Інакше мені не дали б сісти в потяг.

— Їм простіше дозволити тобі доїхати до Рейгасу, Мейлін.

— Думаєш, вони здогадалися б, куди я зібралася? Рейгас — лише одна із зупинок. До того ж там зупиняються чотири різні рейси, тому важко визначити, куди саме я їду. Я й сама не думала, що піду на таке, — Мейлін зробила невеличку паузу. — Насправді мені страшно, бо у вагоні нікого немає. Але здається, тут є камери.

— Тоді точно можеш не хвилюватися, — поспішив заспокоїти її Ерн. — Райном не полізе туди, де камери.

Потихеньку вагон почав наповнюватися. Дівчина відчула, як напруга поволі відпускає. Вона вже не вдивлялася в обличчя кожного пасажира, шукаючи когось зі старих знайомих.

Мейлін вчергове перевірила, чи працює трансляція геолокації. Заряд становив дев'яносто два відсотки, але вона все одно підключила зовнішній акумулятор.

Щойно потяг зупинився на потрібній станції, Мейлін одразу поспішила до виходу. Разом із нею виходила компанія дівчат — розраховувала до них прибитися. Але це не знадобилося: одночасно до Рейгасу прибув потяг із зворотного напрямку, і з нього на платформу висипала купа людей.

— Я приїхала, — сказала дівчина, коли Ерн відповів на дзвінок. — І вже встигла змішатися з натовпом.

***

Кіара вийшла на вулицю й одразу помітила двох зі команди Райнома, що за нею стежили. Вони миттєво перейшли в стан готовності.

— Джееееймііі! — дівчина рушила з місця, прямуючи до Мейлін, котра з'явилася в полі зору. — Привііііт!

Дівчата обійнялися, наче знали одна одну багато років. Переслідувачі застигли на місці, полишивши наміри підійти й схопити сестру Діна.

— Я — Кіара, — прошепотіла сестра Діна. — Рада знайомству. До речі, чому Джеймі? Тебе так хотів назвати хтось із батьків?

— Я теж рада знайомству, — так само тихо відповіла Мейлін, роздивляючись нову знайому.

Довге світле волосся, абсолютно рівне — аж закортіло спитати, чи дівчина його спеціально випрямляє. Блакитні очі, в яких світилася якась дитинність. Чомусь подумалось, що Дінові було б значно складніше приховати свою сестру — надто на нього схожа.

— Ні, це ім'я моєї подруги. Ти впевнена, що вони відчепляться?

— Абсолютно, — Кіара кивнула кудись убік. Мейлін придивилася й побачила ще двох дівчат, котрі до них підходили. — Це група підтримки. Вони прикриватимуть нас. Але самі про це не знають.

— Окееей, — не надто впевнено протягнула Мейлін.

Чомусь вона не очікувала ще більших авантюр.

Сестра Діна швидко перезнайомила своїх подруг, котрі виявилися її сусідками, і дівчата вчотирьох попрямували на прогулянку.

***

— Вона знову вештається з черговими подружками, — сказав до телефону один із переслідувачів. — Я за нею не ходитиму, в мене вже ноги болять.

— Кайле, ти вийшов з дому півгодини тому, — скептично відповів співрозмовник. — Ти ж чудово знаєш, що довго десь лазити вони не будуть — знову приземляться в якійсь кав'ярні. Давай, не лінуйся.

— Окей, а що там її братик?

— Вест казав, що явно щось задумав. Хлопцям з Ніоріму доводиться бути насторожі.

— Не заздрю їм. Чесно кажучи, мені простіше ходити за цією дівкою, ніж воювати з Джерсеном та Алланом.

— Отож-бо. Але якщо десь проколешся, то я особисто пораджу Райномові перекинути тебе і Келвіна до Ніоріму.

— Дивись, щоб я тебе не порадив, — пирхнув Кайл. — До зв'язку.

***

— Ну все, Пемі, Ліндсі, бувайте, — Кіара по черзі обійняла сусідок. — Дякую, що склали нам компанію.

— І тобі, Кі, — в один голос відповіли дівчата. — Бувай, Джеймі.

«Група підтримки» попрямувала до найближчої автобусної зупинки, а Кіара не стала втрачати час — вирушила у зовсім інший бік.

— Стій, — Мейлін взяла її за руку і таки змусила зупинитися. — Ти впевнена, що вони нічого не запідозрять, якщо ми зайдемо до кав'ярні просто біля вокзалу?

— Ми ж не до вокзального буфету підемо, — відповіла сестра Діна. — Вони навіть не помітять. А в цій кав'ярні чорний хід веде мало не на платформу.

— Тим паче! Хіба вони цього не знають???

— Може й знають. Але слухай, їм у житті не спаде на думку, що я спробую втекти звідси без Діна. Пішли, поговоримо всередині, бо привертаємо увагу.

***

— Ти мав рацію, — весело сказав Кайл. — Вони дійсно приземлилися в кав’ярні. Що, мені тепер на них чекати?

— Звісно чекати, — обурено відповів співрозмовник. — Кайле, ти вже мені набрид із таким ставленням.

— Та куди вона подінеться? Щодня одне й те саме: подружки та кав'ярні. Враження, що вона знає півміста.

— Замовкни й слідкуй! Все, до зв'язку.