109.

Незабаром автівка Ерна вже неслася вулицями.

— Гадаєш, вони відчепляться, якщо я буду у Майли? — із недовірою запитала дівчина.

— Так, бо навряд чи ви кудись підете вдвох. Гадаю, Райном уже звик, що моя сестра не надто любить гуляти.

— Тоді я їй хоча б напишу.

У дворі будинку, де мешкала Майла, майже не було вільних місць для парковки. Автівку Кіра Ерн помітив одразу. Хлопець значно похмурнів.

— Колись ти до цього звикнеш, — реготнула Мейлін, помітивши його реакцію.

— Чому саме він? — запитав Ерн замість відповіді. — Як можна було в цілому місті обрати хлопця саме з команди Аллана?

— До речі, а ось і Кір, — мовила дівчина, вибираючись із салону. Кір і Майла стояли біля під'їзду, метрах у десяти від них. — Ти йдеш?

— Не те щоб я дуже хотів його бачити, — процідив крізь зуби Ерн. — Йду.

Майла щось сказала Кірові, і той обернувся — теж помітив новоприбулих. Вони підійшли ближче й привіталися. Ерн окинув хлопця сестри недружнім поглядом.

— Ви надовго сьогодні? — запитав Кір, дивлячись на свою дівчину.

— Гадаю, що ні, — відповіла Майла, трохи заминаючись. — У нас є деякі справи.

— Які тебе не стосуються, — додав Ерн.

На мить між усіма чотирма запанувала мовчанка. Кір якось дивно дивився на Мейлін.

— Ну що, ходімо? — озвалася Майла. — Дякую, братику, що привіз Мейлін.

Брат кивнув і мовчки пішов до своєї автівки.

— Що ви знову задумали? — запитав Кір, коли Ерн відійшов достатньо далеко.

Питання було радше адресоване Мейлін.

— Я дійсно не можу про це розповісти, — відповіла та.

— Мейлін, тільки не кажи, що вони вирішили втягнути тебе у свої справи, — голос хлопця звучав приречено.

— Не вони, а я сама, — досить твердо мовила Мейлін. — І це не лише їхні справи, а ще й мої. Так уже вийшло. До речі, через вас. Але це лірика.

Кір видихнув. Хоча йому дуже не хотілося зараз визнавати, що дівчина має рацію.

— Так, годі, — втрутилася Майла. — Не сваріться. Ми розповімо тобі все потім, по факту, добре? Там нічого такого.

— Ваше право, — Кір махнув рукою. — Тоді напиши мені ввечері, добре?

— Звісно, — дівчина послала йому повітряний поцілунок. — Не сумуй.

Майла перевела погляд на Мейлін. Та задумливо дивилася кудись удалечінь.

— Не бери до серця, — мовила сестра Ерна. — Він усе ж таки хвилюється.

— Я знаю. Просто хочеться хоча б від когось нічого не приховувати.

— Ну, для цього в тебе є Ерн. І я. До речі, Ерн теж нормально так нервує. Зазвичай він трохи терпиміше ставиться до Кіра.

— Це я маю тут нервувати, — розсміялася Мейлін. — Ходімо вже, доки Райном нас звідси не викрав. Інакше точно ніякого плану не буде.

Але Райнома й близько не було, що дуже здивувало Мейлін. Чомусь вона вже звикла, що цей хлопець постійно наступає їй на п'яти.

— Ерн має рацію, — мовила Майла, коли подруга запитала про причини. — Райном давно вивчив мої звички. Тебе йому спіймати простіше. Рівні шанси в нас тільки в університеті.

— Пропоную написати наукову роботу на цю тему, — розсміялася Мейлін.

— Хах, я подумаю над цим.

— Отже, на вибір є кілька поїздів. Один — за годину, другий — за півтори, третій — аж за чотири години. На перший я навряд чи встигну. А ось той, що за półтори — найкращий варіант.

— Так, згодна. Слухай, а може, мені їх відволікти? У сенсі, Райнома і його команду.

— Занадто ризиковано. І без сенсу.

— Окей, а як ти збираєшся дістатися до вокзалу?

— Замовлю таксі. Сподіваюся, наші «друзі» там не працюють, — Мейлін намалювала в повітрі уявні лапки.

— Якщо й працюють, то точно не в Ніорімі, — скептично відповіла Майла.

Майбутня авантюристка ще раз повністю повторила вголос усі етапи плану. Її подруга звірялася з блокнотом.

— Молодець, пам'ять добра, — мовила вона. — Сподіваймося, що з реалізацією все вийде.

— Дякую, — Мейлін широко усміхнулася. — Ну добре, викликаю таксі.

— А не зарано?

— Краще приїду туди раніше й спокійно сяду в поїзд, ніж потім буду істерично вигадувати план ретельної втечі.

— Ретельної?

— Ну, гарно звучить.

— Окей, — Майла спочатку пирснула, а потім розсміялася на повну.

Її подругу теж накрила хвиля сміху.

Трохи заспокоївшись, Мейлін вийшла на балкон і визирнула на вулицю.

— Там є автівка, схожа на ту, що в братів-збоченців, — із сумом констатувала вона. — Але звідси не зрозуміло.

— Автівок, схожих на їхню — півміста, — скептично зауважила Майла. — Це не якась унікальна модель. Де, показуй? Гм... Ну, так і не скажеш.

— У них номери закінчуються на тридцять чотири. Але я не можу роздивитися цифри.

— Гм, є ідея, — сестра Ерна витягла телефон і запустила камеру, увімкнула збільшення. — Гм, ну, це точно не тридцять чотири, як думаєш?

— Ага, точно.

— Добре, замовляй.

***

Кір знову зловив себе на думці, що намагається відгадати плани Мейлін. Може, йому справді не варто було їхати й лишати дівчат самих? З іншого боку — Ерн. Він же поїхав. Навряд чи дозволив би своїй дівчині наражатися на небезпеку.

«Не дозволив би ж?»

— Може, варто спати ночами, га, Кіре? — пролунав над самим вухом голос Армана.

Хлопець здригнувся й обернувся.

— Не заздри, — відрубав він.

— Було б чому, — друг обійшов канапу й присів на підлокітник фотеля поруч. — Слухай, Кіре, просто цікаво — як звати твою дівчину?

— «Не твоя справа» її звати, — похмуро кинув Кір.

— А я її знаю? — схоже, Арман не збирався здаватися.

— Ні.

— Ооо, точно?

— До чого ти ведеш? — Кір підвів голову й уважно подивився на друга.

— Та ні до чого, — той склав руки на грудях, якось дивно витріщившись. — Ніяк не можу збагнути, чому це такий секрет.

— Бо мені залежить на безпеці моєї дівчини, на відміну від тебе.