106.

Ерн підвів голову і втупився у стелю. Цілком ймовірно, що Райном спеціально вмовив Алістера трохи потріпати їм нерви. Отже, одного Аллана йому вже замало.

— Все добре? — запитала Мейлін.

— Угу, — Ерн перевів погляд на дівчину. — Але Райном знову щось задумав.

— Здається, це його звичайний стан.

— Ага. Але цього разу це може стосуватися сестри Діна.

— Ооо, здається, Майла казала, що сестра Діна зараз у повній безпеці...

— Не можна бути такими впевненими. Те, що Райнома виперли з міста, не означає, що він не спробує туди пролізти. Потрібна лише вагома причина.

— І сестра Діна може нею бути?

— Не думаю. Хоча такий варіант можливий.

— О, слухай, — Мейлін згадала сьогоднішню розмову з Ніко. — Виявилося, що Обрі — це сестра Вестлея! Вони мають одну матір.

— Оу, — Ерн здивовано прицокнув. — Та вони ж зовсім не схожі.

— І це для них плюс.

— Як добре, що вона тоді обрала команду Аллана. Тепер зрозуміло — теж не просто так.

— Угу, але це дивно, що їй вдалося влитися і до вас, і до них. Що ж це за Обрі така? — дівчина наважилася озвучити питання, що вже якийсь час кружляло в голові.

— Давай пошукаємо, — Ерн увійшов до Оніми і перейшов на профіль Лестера. Потім, нічого не знайшовши, — на профіль Еда. — О, є одна.

Мейлін подивилася в екран. Доволі старий допис. Фотографія, де зображені Ед, Лестер і ще якась дівчина. Треба визнати — доволі миловидна: довге платинове волосся, великі блакитні очі, пухкі червоні губи. Обрі стояла ближче до Еда, поклавши руку йому на плече, і дивилася просто в камеру. Сам хлопець тримав руку на її талії і всім виглядом демонстрував неймовірну гордість. Лестер виглядав значно менш радісним.

— Добре, зрозуміло, вона дійсно гарна, — мовила Мейлін, уважно роздивляючись деталі.

— А яка від того користь? — запитав Ерн. — Якщо це єдина її перевага.

— Можна? — дівчина торкнулася телефона. — Я погортаю?

— Бери.

Вона почала розглядати інші фотки. Тут були лише Ед і Обрі.

— Більше ніхто не захотів фоткатися? — запитала Мейлін.

— Гадаю, Ед просто не виклав. Здається, Дакота теж фоткався. І, може, Айк, — хлопець хитро посміхнувся. — Я не фоткався, якщо тобі цікаво.

— Мені цікавіше, чому?

— А навіщо? Вона здалася мені безбарвною як особистість. У тому плані, що навіть поговорити особливо не було про що. Лише захоплено хвалила наші машини. І те, що ми — круті хлопці зі зброєю. Може, спочатку цього й вистачить. А далі що?

— Ооо, — дівчина здивовано округлила очі. — Мені тепер цікаво, чи вона так само поводилася в Алекса. Якщо так, то моя думка про них трохи погіршиться.

— Гадаю, це одна з причин, чому Дін одразу взявся ловити тебе. Усі думали, що ти така сама. І дуже здивувалися після твоєї першої витівки з герайдезином, — Ерн реготнув. — Особливо я.

— Ну, вибач, — Мейлін обійняла хлопця і дзвінко цьомнула його в губи. — Це був перевірений робочий метод.

***

Наступного дня Мейлін прогулювалася торговим центром. Ерн залишив її там, а сам поїхав у справах. Зустріч банди на спільній квартирі поки що відкладалася — люди Райнома з'явилися біля одного з їхніх складів.

«Ерн: Я не вимикатиму телефон. Якщо що — одразу пиши.

Мейлін: Не хвилюйся, намагатимуся бути у максимально людних місцях.

Мейлін: Ну, або в магазині жіночої білизни =)»

На останньому реченні дівчина відчула, як її щоки палають. Вона й сама не знала, чому їй це спало на думку.

«Ерн: Ну, це зупинить хіба що Вестлея)

Мейлін: Можу написати Кіру. Або, на крайній випадок, Дейву.

Ерн: Може, краще дам тобі номер Діна? Він зараз не з нами, відволікає Райнома.

Мейлін: Ерне, ми ж казали йому, що я не знатиму подробиць ваших справ.

Ерн: Тільки якщо вони не стосуються тебе.

Мейлін: Добре, заходжу до магазину. Напишу, якщо що.»

Мейлін увійшла до магазину одягу, попутно розглядаючи вішаки. Цього тижня всі торгові точки оголошували розпродаж. Можна було знайти щось цікаве.

Але з цього магазину дівчина вийшла ні з чим. Або розміру не було, або кольору. Тоді Мейлін зайшла в додаток магазину, щоб перевірити, чи можна замовити щось онлайн.

Увагу одразу привернуло сповіщення від острівної кав'ярні. Знижка на набір «кава + тістечко». Мейлін одразу ж попрямувала туди.

Телефон коротко провібрував — чергове повідомлення. Дівчина замовила каву, влаштувалася за столиком і тільки тоді заглянула в чат.

«Кір: Це нерозсудливо, Мейлін. Гадаєш, Райном сьогодні буде аж так зайнятий?»

Дівчина закотила очі. Це була відповідь на її питання про допомогу в разі небезпеки.

«Мейлін: Вони ж не можуть знати, де саме я зараз?

Кір: Тебе Ерн привіз?

Мейлін: Так.

Кір: Тоді вважай, що вони вже знають, де ти.

Кір: Я не зможу так швидко приїхати.»

— Привіт, — пролунав десь поруч голос Діна. Мейлін підняла голову і побачила, що хлопець стоїть біля її столика. — Присяду?

— Так, сідай, звісно, — відповіла вона.

«Мейлін: Не треба приїжджати. Тут Дін.

Кір: Ок.

Кір: Але я все одно залишаюся такої ж думки.»