104.

«Мейлін: Ти на іспиті чи на перерві?

Майла: Перерва. Ти вже встигла забути наш розклад?)

Мейлін: Мені щойно Арман зізнався в коханні. Тут можна що завгодно забути.

Майла: Вже?! Як це сталося? Ти кудись пішла сама?

Мейлін: Ні. Він прийшов до мого будинку.

Мейлін: Так, стоп. У якому сенсі вже???

Майла: Його Рейген кинула. Кір мені сказав сьогодні. Він боявся, що Арман прийде проситися назад до тебе. Чесно кажучи, я не думала, що так станеться.

Мейлін: Ага, тепер усе зрозуміло.

Майла: Що ти йому відповіла?

Мейлін: А що я могла відповісти? Сказала, що у мене є хлопець.

Майла: Ти ж не сказала, що це Ерн?

Мейлін: Не сказала тільки тому, що він міг зреагувати цілковито непередбачувано. Я й так боялася, що потягне мене кудись силою. А взагалі, мені вже набридли ці хованки.

Майла: Ти зараз вдома?

Мейлін: Так.

Майла: Не виходь нікуди сама, доки я або Ерн не прийдемо, добре?

Мейлін: Та я й не збиралася.

Майла: Добре, я побігла на іспит.

Мейлін: Щасти.

Майла: Дякую)»

Мейлін заплющила очі й почала лічити до десяти. Але її відволік звук чергового повідомлення.

«Кір: Я розумію, що тобі це може не подобатися. Але краще, якщо Арман не знатиме про Ерна. Він ще більш непередбачуваний, ніж ти думаєш.

Мейлін: Мені начхати на нього. Чому я маю його боятися?

Кір: Мейлін, будь ласка.

Мейлін: Окей. Я піду відпочину.»

Дівчина відклала телефон і легла. Їй навіть вдалося трохи подрімати. Коли Мейлін розплющила очі, минуло дві години з моменту переписки з Кіром.

Вона сіла на канапі й перевірила чат.

«Дивно, Ерн мав би вже зателефонувати або хоча б написати».

Мейлін знала, що вранці він мав якісь справи, пов'язані з бандою.

«Невже вони досі не впоралися?»

Хлопець був у мережі, що ще більше здивувало Мейлін.

«Мейлін: Ти вже вдома?

Ерн: Угу.

Мейлін: Зустрінемося? Хочу про дещо поговорити.

Ерн: Це терміново?

Мейлін: Та наче ні.

Ерн: Тоді може пізніше? Або завтра. Я трохи втомився сьогодні.

Мейлін: Окей.»

Дівчина здивовано підвела брови. Таке враження, ніби Арман зізнавався в коханні Ернові, а не їй.

«Мейлін: Напиши мені тоді ввечері, як будеш себе почувати.»

Мейлін відклала телефон і підвелася з канапи. Нерви потроху здавали, тому вона вирішила чимось зайнятися. Вибір упав на приготування пирога.

«І де цей Арман тільки взявся?»

Годинник показував шосту. Дівчина вже встигла реалізувати свою ідею й тепер сиділа за столом, попиваючи чай зі смачним домашнім десертом. Ерн так і не написав. Мейлін ще раз перевірила чат.

«Чому я так нервую?»

«Мейлін: Як ти? Приїдеш до мене?

Ерн: Напевно вже завтра.

Мейлін: Добре. О котрій?

Ерн: Не знаю. Може, після обіду. Або вже ввечері. Маємо деякі справи з Діном.

Мейлін: Добре.»

Щойно Мейлін закрила чат, їй зателефонувала Майла.

— Привіт, — мовила та. — Ти ж вдома, так?

— Привіт, так, — відповіла Мейлін.

— Я трохи затримуюся. Викладач вирішив, що ми всі списали. Коротше, стоїмо зараз у черзі за додатковими завданнями. Переді мною ще п'ятнадцятеро людей.

— Оу. Це що, хімія?

— Так.

— Гм, отже, чутки виявилися правдою.

— Ага. Якщо буде не надто пізно, попрошу Кіра підкинути мене до тебе. Або ти з Ерном?

— Ні, я сама. До речі, про Ерна, — дівчина зробила невеличку паузу. — А він, випадково, не знає про Армана?

— Знає, я йому сказала. А що?

— Та нічого.

— Мейлін?

— Ми мали зустрітися сьогодні. Але він сказав, що втомився. Ні, я, звісно, розумію, що він не може постійно приходити до мене, щойно я покличу. Але якесь дивне збіг обставин. А Кір поруч із тобою?

— Так.

— Даш йому слухавку, будь ласка?

***

Ерн потягнувся за телефоном, щоб відповісти на дзвінок. Дзвонила Майла.

— Слухаю, — відповів хлопець.

— Ти з якого дерева впав? — одразу поцікавилася сестра.

— І тобі привіт. Що сталося?

— Чому ти не у Мейлін???

— А ти звідки знаєш?

— Я у неї запитала.

— Не знаю. Я боюся.

— Боїшся чого?

— Вона сказала, що хоче про щось поговорити. Раптом передумала.

— Ерне, я тебе колись придушу, — Майла зробила невеличку паузу. — Почекай, тут мене хочуть без черги пропустити. Перетелефоную.

Сестра відключилася. Ерн нервово стиснув зуби і зайшов у чат. Мейлін не була в мережі. Тоді він відкрив галерею і почав гортати їхні спільні фотки.

Десь за півгодини пролунав дзвінок у двері. Здивований Ерн пішов відчиняти. На порозі стояла Мейлін. Вона явно була не в гуморі.

— Ти що, ховаєшся від мене? — запитала вона.

— Так, — чесно відповів хлопець. — Ти сама сюди приїхала?

— Ні. Довелося просити Кіра підвезти. Секунду, — Мейлін набрала номер і приклала телефон до вуха. — Дякую, Кіре. Можеш їхати. Далі я сама.

— Заходь, — мовив Ерн, коли дівчина сховала телефон до кишені.

Мейлін увійшла до квартири.

— Скажи чесно — ти дійсно думаєш, що я до нього повернуся? — вона розвернулася до свого хлопця і склала руки на грудях.

— Ну, я цього боявся, — Ерн опустив голову і сумно видихнув. — Ти ж була в нього закохана.

— У тому й справа, що була, — Мейлін зробила кілька кроків уперед. — А тепер я кохаю тебе, Ерне.

— І я тебе, — хлопець потягнувся до дівчини й обійняв її, зариваючись носом у руде волосся. — Вибач, я дійсно злякався.

Мейлін усміхнулася й обійняла його у відповідь.