97.

— Гадаю, що я маю знати, — Мейлін притакнула лише очима.

— Окей, — Ерн зробив невеличку паузу. — А що з Райномом? Ситуація стає дедалі напруженішою. Зараз нам доведеться бути ще уважнішими. Схоже, Райнома не влаштовує те, що Дін не збирається влазити у сутичку. Хоча ми чомусь думали, що це станеться пізніше.

— Якщо чесно, то я й сама не розумію, чому б просто не вигнати їх звідси силою? Менше проблем потім буде.

— Це як сказати. Одного разу Райном таки відчепився. Могло й цього разу статися так само. Дінові залежить на його людях. На відміну від Аллана.

— До речі, чому Алекс і Райном мають псевдо, складені з імені і прізвища, а Дін — ні? — Мейлін явно пропустила останню фразу.

— Гарне питання. З того, що я знаю, спочатку тільки Аллан мав таке псевдо. Вони із Діном знають одне одного давно, можна сказати, з народження. Вони перейняли свою «ворогість» від батьків. І це саме Дін став називати Алекса Алланом. А Райному це сподобалося, і він вирішив скопіювати.

— Ооо, оце так.

— Ага, й не кажи, — поруч пролунав голос Діна. Останній відсунув вільний стілець й всівся між Ерном та Мейлін. Остання аж завмерла, дивлячись то на обличчя свого хлопця, то на його лідера. — Не знаю, про що ви тут розмовляли, але я вражений.

— Ми зустрічаємося, — мовив Ерн, дивлячись просто на Діна. — Давно. А Райном на неї полює.

— Що??? — тепер вже лідер дивився то на Ерна, то на Мейлін.

Він явно хотів перед цим ще щось сказати, але ця фраза таки вибила хлопця з колеї.

— Чому ти так дивишся, ніби це неможливо? — раптом запитала дівчина. — Я гадала, ти краще знаєш своїх людей, Діне. А Ерн абсолютно не такий, яким всі його описують.

Мейлін зробила невеличку паузу.

— І ще, я не в банді Аллана. І ніколи не була. Якщо в тебе ще є якісь запитання — то давай, — вона виклала свій монолог з блискавичною швидкістю й без затинань.

Тут вже й Ерн здивувався.

— Окей, — мовив Дін. — От про це і поговоримо.

Але поговорити всім трьом не дали — телефон лідера сповістив про вхідний дзвінок. Дін відповів, обмінявся кількома фразами із невидимим співрозмовником, після чого відбив виклик і перевів погляд на Ерна.

— Райном, — мовив він. — Вони схопили Еда й увезли. Маячок показує закинуте будівництво на півночі Ніоріму. Хлопці вже в дорозі.

— Що??? — перепитав Ерн, мало не підскочивши з місця. — Якісь вони сьогодні аж занадто оперативні.

— Ти їдеш? — питанням на питання відповів Дін.

Хлопець перевів погляд на Мейлін.

— Їду, звісно. Але я не можу залишити Мейлін тут.

— Ми не можемо взяти її із собою, це небезпечно.

— Я знаю. Але…

— Все окей, — перервала хлопця Мейлін. — Я знайду спосіб повернутися додому, не хвилюйся. Навіть Райном навряд чи зможе опинитися одразу в трьох місцях.

— Впевнена?

— Абсолютно.

— Окей, — не надто впевнено мовив Ерн. — Їдьмо, Діне.

Хлопці швидко покинули кав'ярню. Мейлін одразу набрала номер Кіра. Той відповів після трьох гудків.

— Слухаю, — мовив Кір.

— Привіт, Кіре. Я знаю, що ви теж сьогодні зайняті. Але чи можеш, будь ласка, забрати мене з кав'ярні? Ерну довелося терміново поїхати через Райнома.

— Висилай адресу.

— Зараз вишлю, дякую.

Мейлін скинула виклик і вислала хлопцеві адресу. Той написав, що буде хвилин за п'ятнадцять. Дівчина почала чекати. Недовго думаючи, вона замовила собі ще одну каву.

Хвилин за десять у приміщенні з'явився неочікуваний гість. Вестлей підійшов просто до столика, за яким сиділа дівчина, і грубувато схопив її за руку.

— І скільки на тебе можна чекати? — обурено запитав він. — Давай, піднімайся!

— Відпусти мене! — Мейлін смикнулася. Добре, що це були не брати Райсони. — Забув, що було минулого разу?

— О, дякую, що нагадала, буде додатковий привід тебе провчити, — єхидно мовив кривдник. — Цього разу в тебе немає публіки, зал порожній. А он тій дівчині за прилавком точно все одно — диви, як вона щосили намагається робити вигляд, що нічого не бачить. Піднімайся, давай!

— Я з тобою нікуди не піду! — Мейлін із силою вчепилася в стіл. — Відчепися! Ауч!

Вестлей із силою вдарив дівчину по пальцях, після чого відсмикнув її ліву руку. В цей момент хтось ззаду різко схопив його за плече й відштовхнув убік. Хлопець врізався в сусідній столик і ледве встояв на ногах.

— Ти в порядку? — запитав Кір, підходячи ближче до Мейлін.

— Так, — відповіла дівчина.

— Ооо, — протягнув Вестлей. — Кір??? Оце ти посмілішав, хлопче. Пишаюся тобою! Але ти про це пошкодуєш, сам знаєш.

Кривдник перевів погляд на Мейлін.

— То ти з ким, красуне? А то я вже заплутався. До речі, а він знає, що ще хвилин п'ятнадцять тому ти сиділа тут з Ерном, га?

— Це не твої проблеми, Вестлею, — кинув Кір. — Ходімо, Мейлін.

Вдвох вони вийшли з кав'ярні та сіли в автівку. Кір миттєво рушив з місця.

— У нього знову режим «кодексу» увімкнувся, чи що? — запитала дівчина. — Я чомусь думала, що вони більш агресивні.

— Хто, Райном і його банда? Так, вони агресивні. Просто Вестлей — не найкращий боєць. Він у дуже добрих відносинах із Райномом. Дуже хитрий хлопець. І, як ти вже помітила, полюбляє індичитися.

— Ага, помітила.