94.

Незабаром вони вже вдвох виходили на вулицю.

— Ти хочеш кудись поїхати чи просто прогулятися? — запитав Ерн.

— Гадаю, просто прогулятися, подихати свіжим повітрям.

— Добре. То куди підемо?

— Може, прогуляємося до парку?

— Ходімо.

Хлопець обережно взяв Мейлін за руку, ще не до кінця усвідомивши, що вони тепер разом. Та одразу переплела їхні пальці, відповідаючи на жест.

Погода була чудова. Легкий вітерець ледве колисав листя на деревах, а небо було напрочуд чисте й усіяне зорями.

— Я думаю поїхати на канікули до Денаї, — раптом мовила Мейлін, коли вони вже увійшли до парку. — Може, поїдеш зі мною?

— Хочеш, щоб твій брат мене вбив? — усміхнувся Ерн.

— Чого б це? Те, що Алекс — брат Ніко, нічого не означає для мого брата.

— Ну, я йому явно не сподобався. Ми навіть трохи побилися.

— Воу! — дівчина зупинилася й стала навпроти Ерна. — А, це напевно було тоді, коли ти забрав мій телефон!

— Після того випадку, так.

— Елрой мені нічого не розповідав, — Мейлін зробила невеличку паузу, вдивляючись у темно-зелені очі хлопця. — Не хвилюйся, він слухатиметься Ніко. А вона добре розбирається в людях.

— Хочеш сказати, що я добра людина? — Ерн із ніжністю подивився на дівчину.

— Так, — впевнено відповіла та, усміхаючись.

Хлопець легко торкнувся рукою її щоки, не зводячи погляду. Він повільно подолав відстань між ними й торкнувся губами її губ. Руки Ерна спустилися на її талію, а дівчина обійняла його за шию, встаючи навшпиньки.

Хлопець на секунду розплющив очі, почувши якийсь рух поруч. Чиясь тінь майнула десь попереду й одразу сховалася за деревами. Ерн знову переключив усю свою увагу на Мейлін. У будь-якому разі він готовий постояти за них двох.

***

Вихідні минули швидко. Мейлін знову сиділа на черговій лекції, задумливо клацаючи в телефоні. Викладач щось захоплено малював на дошці, ніби розмовляючи сам із собою.

— Як гадаєш, — прошепотіла вона, розвертаючись до Майли, — мені варто запитати дозволу вийти до туалету, чи він і так не помітить?

— Не помітить, можеш йти, — тихо реготнула подруга. — Он уже двоє до тебе вийшли, і нічого.

— Окей, — Мейлін підвелася з місця й безшумно попрямувала до дверей, які були неподалік від останніх рядів.

Ще одна причина, чому дівчата завжди займали саме ці місця.

У коридорі було порожньо. Мейлін швидким кроком пройшла коридор і увійшла до вбиральні.

Повертаючись назад, дівчина відчула легке калатання в серці.

«Синдром відмінниці».

Чомусь вона трохи боялася, що викладач помітить її витівку.

«Та й чому витівку? Он у Джеймі взагалі не питають дозволу вийти до туалету, а просто беруть і виходять. Заспокойся, Мейлін».

— То у вас усе серйозно з Ерном? — пролунав поруч знайомий голос.

Мейлін розвернулася й побачила Дейва, який прямував просто до неї.

— Ого, ти нарешті зрозумів? — з легким сарказмом мовила дівчина. — Так, усе серйозно. Звідки такі питання?

— Бачив вас учора в парку. Слухай, а хто краще цілується — Ерн чи Арман? — знущально запитав Дейв.

— Перевір особисто, якщо це тебе так цікавить, — обурено відповіла Мейлін, роблячи кілька кроків назад. — Чи ти ревнуєш?

— Та ні, я по старших дівчатах, — хлопець ступив убік і став просто перед нею, загороджуючи дорогу. — Я хотів поговорити про те, що ти сказала вчора.

— Що саме ти хочеш знати? Я не знаю нічого більше, ніж уже сказала.

— А ти впевнена, що тебе не Алекс підговорив таке мені заявити?

— Цікаво, навіщо це йому? А тим паче — мені? Гадаєш, за тобою там так сумують?

— Звідки ти тоді це знаєш? — Дейв підійшов до вікна й сів на підвіконня. — Підходь, не бійся, я не кусаюся. Ти ж не думаєш, що я збираюся викрасти тебе посеред навчального дня просто з університету?

— Гадаю, ти не зможеш, — пирхнула Мейлін, підходячи ближче. — У Діна запитала. Звідти й знаю.

— Навіщо?

— Самій було цікаво. Бо ні Алекс, ні Кір не знають точно, що трапилося.

— А тепер?

— Що — тепер?

— Знають?

— Алекс знає. Він був зі мною.

— Ооо, і вони що, не побилися з Діном?

— Не побилися.

— Цікааааво. І як він відреагував?

— А навіщо тобі знати? Ти ж пішов.

— А мені теж цікаво.

— Здивувався. Так сильно, що навіть не помітив твою автівку в моєму дворі, — Мейлін раптом відчула дотик вологої тканини до обличчя й досить різкий запах.

Дівчина одразу смикнулася вперед, але Дейв спритно схопив її, не даючи вирватися. За кілька хвилин усе навколо поринуло в темряву.

— Так, я трошки збрехав, — мовив собі під ніс Дейв.

***

Звуки автомобіля поступово долинали до свідомості. Мейлін насилу розплющила очі. Вона сиділа на передньому пасажирському сидінні, пристібнута ременем безпеки. Дівчина різко відхилилася від спинки й одразу пошкодувала — схопилася за голову від доткливого спалаху болю.

— Доброго ранку, — жартівливо мовив Дейв.

— Куди ми їдемо?! — нервово запитала Мейлін.

— Сама не здогадуєшся? — хлопець навіть не подивився в її бік.

— Тільки не кажи, що на якусь вашу базу, — дівчина нервово ковтнула. — Ти зовсім нічого не розумієш, чи як?

— Не хвилюйся, я не дозволю нікому тебе образити. Райномові дуже треба зробити одну справу. А ти будеш гарантією її позитивного результату.